Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

Рідко траплялося в історії Семицарства мале чи велике місто, яке б піддали такому довгому та жорстокому погромові, як Гуркотень після Гіркоти. Принца Даерона від побаченого аж знудило, і він наказав панові Гоберту Вишестражу припинити жахіття, та зусилля Вишестража виявилися такими ж нікчемними, як він сам.

Найгірші злочини з-поміж усіх було вчинено Двома Зрадниками — підло уродженими драконоїздцями Гуго Громобоєм та Ульфом Білим. Пан Ульф цілком віддався гультяйству і потопав у вині та втіхах плоті. Усіх, хто йому не припав до смаку або не задовольняв його примхи, він віддавав своєму драконові. Лицарське звання, подароване Ульфові королевою Раенірою, виявилося для нього замалим, і навіть титул князя Лихомостя, жалуваний принцом Даемоном, не втамував його марнославства. Білий мав на думці жирніший кусень — ніщо інше, як Вирій. Він оголосив, що оскільки Тирели не взяли участі у подіях «Танку», їх слід наректи зрадниками і позбавити дідицтва на його користь.

Та навіть пан Ульф з його зазіханнями на Вирій видасться невибагливим порівняно з замірами свого приятеля-перевертня — Грізного Гуго. Громобій уродився сином простого коваля, але виріс велетенським на зріст і з такою силою в руках, що скручував сталеві прутки у кільця. Він не знав геть нічого про військову науку і вояцьке мистецтво, але завдяки силі й статурі був страшним супротивником у бою. За зброю Гуго обрав собі величезний келеп, яким завдавав жахливих, убивчих ударів. У битву він літав на Верміторі, який колись носив Старого Короля; з усіх драконів Вестеросу лише Вхагар переважала його зростом та віком. Зі згаданих причин князь Грізний (як відтепер він величав себе) почав мріяти про корону.

— Нащо животіти у дрібних панах, коли можна стати королем? — питав він людей, яких збирав навколо себе.

Жоден з Двох Зрадників не палав бажанням допомагати принцові Даерону в нападі на Король-Берег. Військо в них було велике, ще й при трьох драконах, але ж королева теж мала трьох драконів (наскільки вони знали), а коли б повернулися принц Даемон з Кропивкою, то мала б і п’ятеро. Князь Пик волів затримати просування війська, доки князь Баратеон не вийде з власною силою зі Штормоламу і не приєднається до них. Пан Гоберт бажав відступити до Обширу та відновити запаси, які швидко танули. Жоден не звертав уваги, що і військо теж тане з кожним днем, наче ранкова роса — з нього тікало дедалі більше вояків, які поверталися до рідних домівок на збір врожаю і тягли з собою стільки здобичі, скільки могли унести.

XX. Дівостав

За багато довгих верст на північ, у замку, що вивищувався над Крабовою затокою, ще один вельможний володар намагався утриматися на слизькому лезі меча і не скотитися у прірву. З Король-Берега прилетів крук і приніс послання королеви до Манфрида Мутона, князя Дівоставу: той мав відіслати королеві голову дівчини-байстрючки Кропивки. За плітками, вона зробилася коханкою принца Даемона, і королеві Раенірі того вистачило, щоб винести Кропивці вирок про державну зраду.

— Але хай нашому чоловікові, принцові Даемону з дому Таргарієн, не заподіють жодної шкоди, — застерігала її милість. — Відішліть його до нас, коли наказ буде виконано, бо ми маємо у ньому нагальну потребу.

Маестер Норен, писар і хранитель при «Дівоставському Літописці», повідомляє, що коли його вельможність прочитав листа королеви, то затрусився так, що втратив голос і ледве повернув його трьома келихами вина. Після вагань князь Мутон послав по сотника своєї сторожі, свого рідного брата і свого поборника, пана Флоріана Сірокричного. Також він запросив лишитися і маестра. Коли усі зібралися, князь прочитав уголос листа і попрохав поради.

— Це зробити нескладно, — відповів сотник сторожі. — Дівка не розлучається з принцом, і в ліжку вони теж разом, але що їй з того? Принц уже немолодий, і якщо раптом надумає опиратися, то три стражники легко його угамують. Але задля певності я б узяв шістьох. Чи бажають пан князь упорати справу сьогодні вночі?

— Шістьох? Та хоч шість десятків! Не забувайте, що ми маємо справу з Даемоном Таргарієном! — заперечив брат князя Мутона. — Розумніше кинути йому в вечірнє вино трохи сонного трунку. Хай прокинеться і знайде свою хвойду вже мертвою.

— Дівчина — ще дитина, хай і вчинила ницу зраду, — зауважив пан Флоріан, старий, суворий, сивочолий лицар. — Старий Король ніколи б не просив про таке свавілля жодну людину честі.

— Нині настали ниці часи, — заперечив князь Мутон. — І вибір, що мені лишила королева, інакшим не назвеш. Адже дівчина гостює під моїм дахом. Якщо я підкорюся, Дівостав спіткає вічне прокляття. А якщо відмовлюся, нас оголосять зрадниками і винищать до ноги.

Попередня
-= 27 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!