Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

На це його брат відповів:

— Хай що ми оберемо, небезпеки не минути. Принц надто вже припався душею до своєї темнавки, а дракона тримає завжди напохваті. Розумний правитель убив би їх обох зразу, щоб принц з люті не спалив Дівостав до голої землі.

— Але королева заборонила чинити йому шкоду, — нагадав князь Мутон. — До того ж замордувати двох гостей під своїм дахом — удвічі підліше, ніж одного. На мене впаде подвійне прокляття.

Сказавши це, він зітхнув і додав:

— Аби ж я ніколи не читав цього клятого листа.

Тут подав голос маестер Норен:

— То вважаймо, що й не читали.

Що говорили на раді опісля, про те нам невідомо. Зате відомо, що маестер, молодий чоловік двадцяти і двох років, тієї ж ночі знайшов принца Даемона та дівчину Кропивку за вечерею і показав їм листа королеви. Прочитавши його, принц Даемон мовив:

— Слова королеви, а вчинок — хвойди.

По тому він дістав меча і спитав, чи не стоять за дверима стражники князя Мутона, готові узяти його в полон. Але дізнавшись, що маестер прийшов сам і потай від господаря, принц Даемон вклав меча до піхв і мовив:

— Ви невірний маестер, але добра душа.

І наказав маестрові піти, заборонивши казати про їхню справу до ранку будь-кому «ані з доброти серця, ані зі страху смерті».

Як минула остання ніч принца та його коханки-байстрючки під дахом князя Мутона — про те не написано у жодних книгах. Та коли зайнявся світанок, вони обоє з’явилися у дворі разом, і принц Даемон востаннє допоміг Кропивці засідлати Вівцекрада. За своїм звичаєм вона годувала дракона щодня, перш ніж вилетіти — дракони-бо легше схиляються під волею хазяїна, коли мають повне черево. Того ранку Кропивка згодувала драконові найбільшого у всьому Дівоставі чорного барана, якому сама перетнула горлянку. Коли дівчина сідала на дракона, то її шкіряний подорожній одяг блищав від свіжої крові, «а щоки блищали від сліз», як пише маестер Норен. Між чоловіком та дівчиною не сказано було жодного слова прощання, та коли Вівцекрад заплескав бурими крилами і злетів у вранішнє небо, Караксес задер голову і видав вереск, від якого у Башті Жонкіль вилетіли усі шибки. Високо над містечком Кропивка розвернула дракона понад Крабовою затокою і зникла у вранішньому тумані. Більше її не бачили при жодному дворі й у жодному замку, скільки їх є на світі.

Даемон Таргарієн повернувся до замку лише заради того, щоб поснідати з князем Мутоном.

— Більше ви мене не побачите, — мовив він до його вельможності. — Красно дякую вам за гостину і прошу розповсюдити у ваших землях звістку, що я лечу до Гаренголу. Якщо мій небіж Аемонд насмілиться стати проти мене сам на сам, то хай шукає мене там.

По тому Даемон Таргарієн залишив Дівостав назавжди. Коли він зник удалині, маестер Норен пішов до князя і мовив:

— Зніміть в мене з шиї ланцюга і зв’яжіть ним руки. Ви мусите віддати мене королеві, бо я попередив зрадницю і дозволив їй утекти, а відтак сам став зрадником.

Але князь Мутон відмовився.

— Лишіть ланцюга собі, — відповів вельможний володар. — Доля розсудила перетворити на зрадників усіх нас.

Того ж вечора розділені начетверо прапори королеви Раеніри скинули з брами Дівоставу, і на їхньому місці заплескали по вітрі золоті дракони короля Аегона II.

XXI. Гаренгол

Коли принц Даемон спустився з неба, щоб знову забрати замок Гаренгол собі, над його зчорнілими баштами і зруйнованими палатами не майоріло жодного прапора. Кілька самозваних мешканців знайшло притулок у глибоких льохах замку, але зачувши плескіт крил Караксеса, вони кинулися врозтіч. Коли зник останній, Даемон Таргарієн увійшов під подібні до велетенської печери склепіння престольної палати Гаренголу сам-один — усе його товариство складав дракон. Щовечора над захід сонця принц лишав мечем риску на серце-дереві у божегаї, щоб позначити ще один минулий день. Відтоді й донині на білій корі оберіг-дерева видно тринадцять рисок — і донині усі володарі Гаренголу розповідають, що старі рани, глибокі й темні, починають кривавити, мов свіжі, з приходом кожної нової весни.

На тринадцятий день принцового самотнього бдіння над замком промайнула тінь, чорніша за грозову хмару. Наполохані птахи у божегаї всі, як один, злетіли у повітря, а впале листя у дворі вимів геть гарячий вітер. То нарешті прибула Вхагар, а на її спині — одноокий принц Аемонд Таргарієн, вбраний у чорну, як ніч, броню, прикрашену золотим карбом.

Він був не один — разом з принцом прилетіла Алиса Водограй. Вона розвівала по вітрі довгим волоссям і несла у опуклому череві принцову дитину. Двічі принц Аемонд облетів по колу башти Гаренголу, а тоді посадив Вхагар у зовнішньому дворищі за п’ятдесят сажнів від Караксеса. Дракони вибалушили один на одного розлючені очиська. Караксес розкинув крила і засичав, а між зубів у нього затанцювало полум’я.

Попередня
-= 28 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!