Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

Принц допоміг своїй коханій злізти зі спини Вхагар і обернувся до власного дядька.

— Я чув, дядьо, що ви нас шукаєте.

— Тебе, а не вас, — відповів Даемон. — Хто сказав тобі, де мене знайти?

— Моя ласкава пані, — відповів Аемонд. — Вона бачила вас у буремній хмарі, у гірському озері в сутінках дня, у вогні, який ми розкладали, щоб повечеряти. Вона бачить багато, моя Алиса — незрівнянно більше за інших. Ви вчинили дурницю, коли прийшли сюди сам-один.

— Якби я не був один, то не дочекався б тебе, — мовив Даемон.

— Але ви один, і ось дочекалися. Вважаю, ви надто зажилися на світі, любий дядьо.

— Тут я маю з тобою погодитися, — відповів Даемон.

На цьому старий принц наказав Караксесові зігнути шию і важко видерся йому на спину, а молодий принц поцілував жінку, легко скочив на Вхагар і пристебнув чотири короткі ланцюги від паса до сідла. Даемон лишив власні ланцюги теліпатися вільно. Караксес знову засичав, пирхнув у повітря вогнем, Вхагар відповіла страшним ревінням, і двоє драконів стрибнули у небо, як один.

Принц Даемон хутко спрямував Караксеса угору, нещадно шмагаючи його нагайкою зі сталевим вістрям, аж доки дракон з наїзником не зникли у нагромадженні хмар. Вхагар, старша і набагато більша, з-за ваги не зуміла набрати рівної швидкості і злітала поволі, дедалі ширшими колами, які винесли її аж понад води Божого Ока. Година була пізня, сонце майже сіло, озеро стояло тихе, і води його блищали, наче лист кутої міді. Вище й вище кружляла Вхагар, вистежуючи Караксеса, а за ними знизу, з вершини гаренгольскої Башти Гори-Король, спостерігала Алиса Водограй.

Напад стався блискавично, наче удар грому. Караксес пірнув униз на спину Вхагар з пронизливим вереском, який чули за півтора десятки верст звідти. Він падав зі сліпого боку принца Аемонда, до того ж укритий блиском західного сонця. Кривавий Черв урізався у стару драконицю з жахливою силою. Ревище їхнє понеслося над Божим Оком; двоє чудовиськ, темні проти криваво-червоного неба, вчепилися один у одного і заходилися дерти кігтями та зубами. Так ясно палало їхнє полум’я, що рибалки перелякалися, чи не зайнялося пекельним жаром саме небо. Зчеплені разом, дракони сторчма полетіли у озеро. Щелепи Кривавого Черва зімкнулися на шиї Вхагар, чорні зуби його глибоко занурилися у плоть старшої дракониці. Навіть коли пазурами Вхагар навпіл розпанахала Караксесові черево, а зубами відірвала крило, він не розтулив щелепи й не припинив люто ятрити ворожу рану. А під драконами дедалі швидше виростало озеро.

Саме тоді, як оповідають нам у переказах, принц Даемон Таргарієн перекинув ногу через сідло і зіскочив з одного дракона на іншого. В руці він тримав Темну Сестру, меч королеви Візеньї. Аемонд Кривий зиркнув угору з жахом і почав хапатися за ланцюги, які тримали його у сідлі. Але Даемон зірвав з небожа шолом і встромив йому меча у сліпе око з такою силою, що вістря вийшло з потилиці молодшого принца. За пів-удару серця по тому дракони впали у озеро, здійнявши, як казали люди, виплеск вищий за Башту Гори-Король.

Ані людина, ані дракон не могли пережити такого удару — про те розповідали рибалки, що бачили все на власні очі. Караксес прожив ще стільки, щоб так-сяк виповзти на суходіл. Випатраний, з відірваним від тіла крилом, паруючи водою з озера, Кривавий Черв знайшов сили витягти себе на берег і померти аж під стінами Гаренголу. Тіло Вхагар опустилося на дно озера, і гаряча кров з розірваної зубами рани на шиї закип’ятила воду навколо місця її останнього спочинку. Коли її знайшли за кілька років по закінченні «Танку драконів», кістки принца Аемонда, вдягнені у броню, ще й доти лишалися прикуті до сідла, а у очниці черепа аж до руків’я стирчала Темна Сестра.

Немає жодних сумнівів, що принц Даемон теж загинув. Рештки його земної плоті не знайшли, бо озеро Боже Око відоме своїми зрадливими течіями та безліччю ненажерливої риби. Співці переповідають, що старий принц пережив падіння, а згодом розшукав свою Кропивку і щасливо прожив з нею решту життя. Та на жаль, правдива історія не схожа на вигадки співців, хай навіть найгарніші.

Нищівний танок драконів над Божим Оком стався двадцять другого дня п’ятого місяця року 130-го по А.З. У день своєї смерті Даемон Таргарієн мав сорок і дев’ять років від народження, а принцові Аемонду нещодавно виповнилося двадцять. Вхагар, найбільша з таргарієнівських драконів після смерті Балеріона Чорного Жаху, налічила на цьому світі сто вісімдесят один земний рік. Того дня пішла з життя остання істота, яка пам’ятала дні Аегона Завойовника. За кілька хвилин по її смерті сонце сіло, і оповитий прокляттями стіл Чорного Гарена поглинула пітьма. Небагато людей бачило ті події на власні очі, й минуло ще чимало часу, перш ніж звістка про останню битву принца Даемона облетіла Семицарство.

Попередня
-= 29 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!