Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

XXII. Король-Берег

А у Король-Березі королева Раеніра з кожною новою зрадою дедалі глибше ховалася від світу і людей. Аддам Веларіон, підозрюваний у перевертництві, утік з міста, перш ніж його встигли допитати. Раеніра, наказавши схопити пана Аддама, втратила не лише дракона з вершником, але й Правицю Королеви… до того ж більше як половина війська, що випливло з Дракон-Каменя на захоплення Залізного Трону, складалася зі служивих людей дому Веларіон. Коли стало відомо, що князь Корліс скніє у підземеллі під Червоним Дитинцем, веларіонівці почали кидати королевину службу сотнями. Хтось тікав до Шевської площі й приєднувався там до посполитого натовпу, що дедалі більшав, інші вислизали крізь потерни або перелазили через мури, сподіваючись знайти шлях назад до Плавня. Але й ті, що лишилися, були вже не варті довіри.

Того самого дня, невдовзі після заходу сонця, Раенірин двір спізнав нове жахіття: Гелаена Таргарієн, сестра, дружина та королева Аегона II, мати його дітей, викинулася з вікна Маегорового Острогу просто на залізні шпички у сухому рові. Смерть прийшла до неї у віці двадцяти і одного року.

А коли спустилася ніч, стогнами Король-Берега, шинками, бурдеями та харчівнями, ба навіть святими септами пішла гуляти чорніша оповідка. Королеву Гелаену вбили — так шепотілися люди — як перед нею вбили її синів. Адже принц Даерон з драконами скоро постане перед брамою, і на тому панування Раеніри дійде кінця. Стара королева, мовляв, рішуче налаштувалася завадити молодшій зведеній сестрі пережити її падіння, а тому надіслала пана Лютора Довгаля схопити Гелаену і безжальною рукою скинути на залізні вістря під вікном. Плітка про вбивство Гелаени хутко розлетілася усім Король-Берегом, і люди миттю в неї повірили. Вже саме це свідчить, як рішуче та одностайно місто налаштувалося проти колись улюбленої ним королеви. Раеніру проклинали, а по Гелаені плакали; простолюддя Король-Берега хутко пригадало і жорстоке вбивство принца Джаяхаериса зарізяками Бриндзею та Крівцею.

Принаймні, кінець Гелаени виявився милосердно швидким: одна зі шпичок влучила у горло, і королева померла, не видавши й крику. В мить її смерті на іншому кінці міста, нагорі пагорба Раеніс, дракониця Вогнемрія раптом заревла та сіпнулася у повітря; весь Драконосхрон здригнувся, а два з ланцюгів, що припинали тварину до стін, розірвалися. Коли королеві Алісенті повідомили про смерть дочки, вона роздерла на собі вбрання і проказала найлихіші прокляття на голову своєї суперниці.

Тієї ж ночі весь Король-Берег піднявся на кривавий бунт.

Заворушення почалися у вузьких та звивистих провулках Блошиного Подолу. Чоловіки та жінки кількасотенними хвилями вихлюпували з винних льохів, бійцівських ям та шинків — усі люті, п’яні та налякані. Звідти бунтівники почали розтікатися містом, волаючи про відплату за мертвих принців та їхню вбиту матір. Переверталися вози, громилися крамниці, грабувалися та підпалювалися будинки. На золотокирейників, що намагалися вгамувати безлад, напосілися з усіх боків і жорстоко відлупцювали. Не жаліли вже нікого — ані чесного, ані підлого. Панів та вельмож закидали камінням і сміттям, лицарів витягали з сідел. Пані Дарла Дідин мусила дивитися, як її брата Давоса штрикнули ножем у око, поки той намагався захистити сестру від наруги трьома п’яними стайнярами. Жеглярі, неспроможні повернутися до своїх кораблів, напали на Річкову браму і зчинили там справжню битву з міською вартою. Знадобилося чотири сотні списників під проводом самого пана Лютора Довгаля, щоб розігнати їх. Але до того часу ворота вже рознесли на півсотні шматків. Не менше сотні людей лежало навколо мертвими або при смерті, й чверть від них складали золотокирейники.

На Шевській площі звуки бунту чулися звідусіль, від кожного кінця міста. Міська варта прибула туди великим загоном — п’ять сотень вояків, озброєних тесаками, списами та шпичастими кийками, у чорних кольчугах, сталевих мисюрках і довгих золотих киреях. Вони стали стіною списів та щитів на південному краю площі. На їхньому чолі височів пан Лютор Довгаль верхи на забраному в броню огирі, з мечем у руці. Від самого його вигляду кількасот бунтівників повтікало у криві провулки, а ще кількасот — коли пан Лютор наказав золотокирейникам наступати.

Але ще десять тисяч лишилося стояти там, де стояло. Натовп був такий щільний, що найбоязкіші, ладні вже накивати п’ятами, мусили стояти, неспроможні поворухнутися — а їх штовхали, несли, збивали додолу і топтали ногами. Інші просувалися уперед, зімкнувши лікті, й волали прокляття назустріч списам, що наближалися під повільний перестук тулумбасів.

Попередня
-= 30 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!