Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

Велетенські головні ворота, оббиті спижем та залізом, були надто міцні для юрби, але будівля мала ще два десятки менших входів та виходів. Вірогідно, нападники хотіли застукати драконів уві сні, але ж самі й зчинили гармидер, який унеможливив їхній намір. Ті, хто дожив, щоб розповісти нам про події тієї ночі, казали про вереск та галас, про сморід крові, тріск дубових дверей під ударами грубих стіноламів та незліченних сокир.

«Рідко бувало, щоб стільки людей зразу і так охоче поспішало до свого поховального вогнища», пізніше напише великий маестер Мункун, «але ж натовпом тоді заволоділо шалене, раніше не бачене безумство».

У Драконосхроні мешкало чотири дракони. До часу, коли перші нападники вискочили на пісок драконового поля посередині схрону, усі четверо прокинулися і розбурхали свою лють.

Жодні два літописи не погоджуються між собою, скільки саме чоловіків та жінок полягло тієї ночі під великою банею Драконосхрону: може, дві сотні, може, дві тисячі, а може, й більше. Мабуть, цього нам вже не судилося взнати. На кожного загиблого ще десятеро отримало тяжкі опіки, але зуміло вижити. Спіймані у пастку в схроні, оточені стінами та дахом, скуті важкими ланцюгами, дракони не могли ані полетіти геть, ані задіяти крила, щоб уникнути нападу і вдарити у відповідь. Вони мусили боротися рогами, пазурами та зубами, викручуючись на всі боки, наче бійцівські бики у щурячих ямах Блошиного Подолу… наче бики, які уміли дихати вогнем. Скоро Драконосхрон перетворився на вогняне пекло, де крізь дим з вереском пробиралися палаючі люди, а з їхніх чорних кісток відвалювалася плоть. Але на місце кожного загиблого ставало ще десятеро, і ті десятеро волали невпинно, що дракони мусять померти. І один за одним дракони помирали.

Першою знайшла свою долю Шрикос. Дроворуб, відомий як Гоб Рубайло, скочив їй на шию і глибоко занурив сокиру в череп. Шрикос вигнулася і заревла, намагаючись його скинути, але Гоб завдав сім ударів, щосили стиснувши їй шию ногами і при кожному ударі вигукуючи ім’я когось зі святої Седмиці. Сьомий удар на честь Морока став для дракониці останнім — він пробив їй луску разом з кістками і влучив у мозок.

Писано в літописах, що Моргул загинув від руки Палаючого Лицаря — велетня у важкій броні, який ринув на дракона просто крізь полум’я зі списом у руках і кілька разів устромив вістря в око звірові, поки драконів вогонь плавив на ньому сталевого панцира і нищив живу плоть.

Переказують, що Тираксес принца Джофрі відступив до свого лігва і завалив вхід до нього засмаженими трупами відчайдушних драконоборців, які один поперед одного поспішали увірватися досередини. Але ж згадаймо, що кожна з тих рукотворних печер має два виходи: один на пісок драконового поля, а інший — на схил пагорба. Скоро погромники, страшно виючи, вломилися крізь задні двері з мечами, списами та сокирами. Тираксес спробував обернутися, але ланцюги його заплуталися і утворили сталеву сітку; вона скувала рухи дракона і призвела до біди. З півдесятка чоловіків (і одна жінка) пізніше приписували собі честь останнього смертельного удару.

Остання з чотирьох драконів у схроні найдовше не бажала приймати свою долю. Переказують, що Вогнемрія розірвала два зі своїх ланцюгів ще у мить смерті королеви Гелаени, а решту подолала вже при нападі юрби, вирвавши зі стін сталеве пруття. Дракониця без страху пірнула у натовп і заходилася роздирати людей навпіл кігтями та зубами, відривати руки та ноги, а на додачу пихкати навколо нищівним вогнем. Поки юрба намагалася скупчитися навколо неї, вона злетіла у повітря, зробила коло печерою Драконосхрону і знову кинулася на людей згори. Достеменно відомо, що Тираксес, Шрикос та Моргул перед смертю вбили по кілька десятків людей, але так само певно Вогнемрія знищила більше, ніж усі троє разом.

Люди почали сотнями тікати геть від її полум’я… але багато сотень інших — хтозна, п’яних, навіжених чи натхненних священною мужністю Вишнього Воїна — замість відступу кинулися у напад. Навіть під вершиною бані дракони лишалися у межах досяжності стрільців з лука і арбалета. Стріли сипали дощем на Вогнемрію, куди б вона не намагалася сховатися, і деякі зблизька навіть пробивали їй луску. Щойно дракониця намагалася сісти на землю, як юрба нападників знову змушувала її злітати. Двічі вона спробувала пробитися крізь величезну спижеву браму Драконосхрону, але та була зачинена, засунута і загороджена лісом списів.

Нездатна відступити, Вогнемрія повернулася до бою і узялася мордувати своїх мучителів, доки пісок драконового поля не всіявся смаленими трупами, а повітря геть не засмерділося димом та паленою плоттю. І все ж стріли та списи продовжували летіти. Кінець настав, коли стріла з арбалета поцілила одне з очей дракониці. Напівсліпа, розбурхана болем від десятку менших ран, Вогнемрія розкинула крила і ринула вгору просто на велику баню в останній відчайдушній спробі виламати собі вихід у відкрите небо. Вже послаблене жаром драконового полум’я, склепіння луснуло під силою удару, і наступної миті половина його впала додолу, поховавши і драконів, і драконоборців під тисячами пудів великого та дрібного каменю.

Попередня
-= 34 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!