Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

Так скінчився Приступ Драконосхрону. Четверо таргарієнівських драконів лежали мертві, знищені за ціну страшенних людських втрат. Лишилася неушкодженою лише власна дракониця королеви… і коли обпалені та скривавлені, проте якимось дивом ще живі люди вибиралися з димних руїн, Сиракс зронила на них згори усю силу свого гніву.

Містом рознісся вереск тисяч голосів, змішаний з драконовим ревищем. На пагорбі Раеніс над Драконосхроном з’явився вінець жовтого вогню, що палав так яскраво, наче там сходило сонце. Навіть королева тремтіла, вдивляючись удалину, і на її щоках блищали сльози. Дехто з королевиного почту поспіхом утік з даху, злякавшись, що вогонь скоро охопить усе місто, ба навіть Червоний Дитинець на Аегоновому пагорбі. Інші подалися до замкового септу молитися про порятунок від біди. Сама ж Раеніра схопила у обійми останнього живого сина, Аегона Молодшого, відчайдушно притиснула до себе і не бажала відпускати аж до тієї миті, коли Сиракс впала з неба.

Без ланцюгів та вершниці Сиракс могла б легко втекти щонайдалі від безумства. Адже небо належало їй. Вона могла б повернутися до Червоного Дитинця, залишити місто, навіть полетіти до Дракон-Каменя. Невже її прикликав до пагорба Раеніс галас та вогонь, ревіння та передсмертний вереск драконів, сморід палаючої плоті? Цього ми знати не можемо — так само, як і того, чому Сиракс вирішила сама кинутися на юрбу, дерти людей пазурами та зубами, жерти їх десятками, замість зронити вогнеспад згори, де ніхто з натовпу не зміг би їй зашкодити. Ми можемо тільки переказувати те, що сталося.

Багато незгодних між собою розповідей ходить про смерть королевиної дракониці. Хтось приписує діяння Гобові Рубайлу з його сокирою, хоча в це нам повірити найважче. Невже одній і тій самій людині по силі протягом однієї ночі вбити двох драконів одним і тим самим способом? Хтось розповідає про безіменного списника, «червоного від крові велетня», який зістрибнув з розбитої бані Драконосхрону просто на спину драконові. Інший сам бачив, як лицар на ім’я Варік Пшеничка відрубав Сиракс крило мечем валірійського булату. Був і такий собі арбалетник Біб, який по усіх шинках та харчівнях хвалився, наче то він завдав дракониці смертельної рани, доки один з людей, вірних королеві Раенірі, не втомився слухати патякання його брудного язика і не вирізав його стрільцеві з рота. Правди тепер вже ніхто не дізнається; єдине, що ми знаємо напевно — тієї ночі Сиракс скінчила свій земний шлях.

Втрата разом і сина, і дракона лишила Раеніру Таргарієн душевно зруйнованою та довіку невтішною. Вона сховалася у своїх покоях і нікого до себе не пускала. А тим часом засідала рада. Усі погодилися, що Король-Берег втрачено, і місто треба залишити. Неохоче її милість дала згоду вирушити наступного дня на світанку. Грязючна брама знаходилася у руках ворогів, усі кораблі на річці згоріли або потонули, тому Раеніра з невеликим почтом вислизнула Драконовою брамою, маючи намір рушити угору берегом до Сутіндолу. Разом з королевою поїхали брати Мандерлі, четверо вцілілих воїнів Королевогвардії, пан Балон Березняк з двадцятьма золотокирейниками, чотири з королевиних двірських панн і останній її живий син — Аегон Молодший.

XXIII. Гуркотень

Тим часом у Гуркотні сталося чимало подій не меншої ваги, і наш пильний погляд звертає тепер туди. Коли звістка про неспокій у Король-Березі досягла війська принца Даерона, чимало молодшого панства запрагнуло негайно рушати в наступ на місто. Серед них вирізнялися пан Джон Розстан, пан Рогер Пшінка і князь Унвин Пик… але пан Гоберт Вишестраж наполягав на поміркованості дій, до того ж Двоє Зрадників відмовлялися брати участь у нападі на столицю, доки не задовольнять їхні примхи. Згадаймо, що Ульф Білий вимагав віддати йому в володіння великий замок Вирій з усіма землями та статками, а Грізний Гуго Громобій не погоджувався на щось менше, ніж королівська корона.

Чвари скипіли, наче у казані, щойно Гуркотень з запізненням дізнався про смерть Аемонда Таргарієна у Гаренголі. Короля Аегона II ніхто не бачив і не чув, відколи Король-Берег потрапив до рук його зведеної сестри Раеніри, і багато хто вже боявся, що королева наказала його таємно стратити і сховати тіло, аби не уславитися як убивця родичів. А тепер загинув ще й брат короля Аемонд. «Зелені» раптом опинилися і без короля, і без гідного ватажка. Наступним у черзі до престолу стояв принц Даерон. Князь Пик наполягав, що юнака треба негайно проголосити принцом Дракон-Каменя, а інші, вважаючи Аегона II мертвим, хотіли вже вінчати його на царство.

Двоє Зрадників погоджувалися, що без короля не можна… та мали на думці зовсім не Даерона Таргарієна.

Попередня
-= 35 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!