Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

Та коли плетеш змови, то мусиш ретельно молитися, бо жоден людський задум ще не встояв перед примхою вишніх богів. За два дні по тому, якраз тоді, коли «Шпичаки» збиралися завдати удару, Гуркотень прокинувся посеред ночі від шалених криків та вереску. За міськими стінами палали табори, валки панцирних лицарів вдиралися до становиська з півночі та заходу і різали усіх, хто траплявся під руку, зусібіч летіли хмари стріл, а згори падав жахливий у своєму гніві дракон. Так почалася друга битва при Гуркотні.

Той дракон був Морський Серпанок, а наїзник його — Аддам Веларіон, який прагнув довести, що не всі байстрюки є зрадниками та перевертнями. Хіба міг він знайти кращий спосіб, ніж відібрати Гуркотень у Двох Зрадників, які своїми ницими діяннями заплямували і його ім’я теж? Співці кажуть, що пан Аддам спершу полетів з Король-Берега до Божого Ока, де сів на священному Острові Ликів і радився з зеленими людьми. Та слуга вченості мусить обмежувати себе лише тим, що відомо напевно. А напевно відомо те, що пан Аддам літав далеко і швидко, сідав у замках великих та малих панів, вірних королеві Раенірі, й зрештою зібрав собі з клаптиків таке-сяке військо.

У землях, що їх омиває велика річка Тризуб, вже сталося чимало битв і сутичок, і не лишилося ані села, ані містечка, з якого б війна не зібрала криваву данину… але Аддам Веларіон не знав спочинку, мав спритного язика і непохитну рішучість, та й річкове панство добре пам’ятало, яка жахлива доля спіткала Гуркотень у руках ворога. Доки пан Аддам наготувався рушати, за його спиною стояло майже чотири тисячі вояків.

Велике військо, яке таборувало під мурами Гуркотня, переважало нападників числом, але надто довго засиділося на одному місці. Послух слабшав, табором повзли хвороби; смерть князя Ормунда Вишестража лишила військо без очільника, а пани, які прагнули його заступити, так захопилися чварами поміж себе, що геть забули про справжнього ворога. Нічний наскок пана Аддама застукав їх зненацька. Вояки принца Даерона ще й втямити не встигли, що почалася битва, як ворог вже опинився серед табору і заходився рубати усіх, хто спросоння вибирався з наметів, сідлав коней, намагався вдягти броню чи застібнути паса з мечем.

Найбільш руйнівної шкоди, певно ж, завдав дракон. Знову і знову Серпанок пірнав з-під хмар донизу і поливав вогнем усе, що бачив на землі. Скоро палало вже кількасот наметів, серед них розкішні шовкові шатра пана Гоберта Вишестража, князя Унвина Пика і самого принца Даерона. Не уникнуло вогню і містечко — ті крамниці, майстерні, будинки та септи Гуркотня, які вціліли від першого погрому, тепер потопали у хвилях драконового полум’я.

Коли почався напад, Даерон Таргарієн спав у своєму наметі. Ульф Білий відсипався після вечірнього гульбища у корчмі «Хтивий борсук», яку обрав собі за помешкання. Грізний Гуго Громобій теж перебував у місті — кажучи точніше, у ліжку вдовиці одного лицаря, загиблого у першій битві.

Ульфа Білого спробували розштовхати, але він був такий п’яний, що не зміг прийти до тями і зрештою, як розповідають, скотився під стіл та ганебно прохропів усю битву. Але Грізний Гуго Громобій виявився швидшим на підйом. Напіводягнений, він ринув сходами у двір, гучно вимагаючи свого келепа, обладунок та коня, щоб виїхати назовні й дістатися Вермітора. Його поплічники побігли виконувати наказ; Серпанок тим часом палив стайні, а у дворі з’явився Зухвалий Джон Розстан. Забачивши Грізного Гуго, Розстан зрозумів, що настала жадана хвилина, і промовив:

— Пане Гуго, я вам співчуваю.

Громобій обернувся і визвірився на нього:

— Що таке? З якого дива?

— Ви щойно загинули у битві, — відповів Зухвалий Джон, витяг Сиротинця і глибоко встромив його у черево Громобоєві, а тоді випатрав байстрюка від пупа до горлянки.

Тут набігло з тузінь людей Гуго — саме вчасно, щоб побачити смерть свого ватажка. Хай який в тебе клинок — хоч би й Сиротинець валірійського булату — але навіть він не допоможе, коли ти стоїш сам-один проти десяти. Зухвалий Джон Розстан устиг вбити трьох, перш ніж убили його. Кажуть, що смерть знайшла лицаря, коли нога під ним послизнулася на тельбухах Гуго Громобоя. Ми не знаємо достеменно, чи це вигадка, а чи боги й справді схильні до вишукано-хворобливих жартів.

Про смерть принца Даерона Таргарієна існує три свідоцтва, відмінних одне від іншого. Найбільш відоме стверджує, що принц вискочив з шатра у палаючому нічному вбранні й був убитий мирійським сердюком Чорним Тромбо — той начебто розтрощив принцові обличчя шпичастим телепнем. Власне, самому Чорному Тромбо ця оповідка і належить — він особисто розказував її на всі лади по усіх усюдах. Друге свідчення різниться у подробицях: в ньому принца вбили мечем, а не телепнем, і вбивцею називають не Чорного Тромбо, а невідомого нам щитника, який навіть не розумів, кого саме вбиває. У третьому хоробрий юнак, відомий нам як Даерон Даруй-Вогонь, не встиг навіть вибігти назовні, а загинув під палаючим шатром.

Попередня
-= 37 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!