Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

А у небі над головами Аддам Веларіон дивився, як під ним битва перетворюється на різанину. Двоє з трьох ворожих драконоїздців лежали мертві, але він не міг цього знати. Зате, поза сумнівом, пан Аддам добре бачив ворожих драконів. Їх тримали поза мурами міста без кайданів, дозволяючи вільно літати і полювати на їхній власний розсуд. Срібнокрилку та Вермітора часто бачили у полях на південь від Гуркотня, а Тессаріона спала та харчувалася у таборі принца Даерона західніше від міста, менше ніж за півсотні сажнів від його шатра.

Дракони є істотами, що живуть вогнем і кров’ю, і битва, яка буяла навколо, збудила і розбурхала їх. Розказують, що якийсь арбалетник випустив по Срібнокрилці стрілу, а на Вермітора накинулися чотири десятки кінних лицарів зі списами, мечами та сокирами. Лицарі сподівалися дати йому ради, поки він лишався на землі напівсонний, та за свою дурість заплатили життям. Десь далі у полі Тессаріона кинулася у повітря, з вереском випльовуючи полум’я, і Аддам Веларіон повернув Серпанка назустріч їй.

Драконяча луска майже (хоча не цілком) непроникна для полум’я і собою захищає більш вразливу плоть та м’язи, що лежать глибше. Коли дракон старіє, луска його стає товща та твердіша, чим додає захисту. Але й полум’я його теж з часом палить дедалі сильніше та гарячіше. Щойно вилуплений дракон підпалить хіба що солому, а Балеріон і Вхагар на вершині своєї могутності уміли плавити крицю та камінь. Відтак, коли двоє драконів стрічаються у смертельному двобої, то нерідко мусять користуватися іншою зброєю, бо самого вогню їм не досить: чорними, як чавун, довгими, як мечі, та гострими, як бритви, пазурами; могутніми щелепами, здатними прокушувати сталеві панцери; подібними до батогів хвостами, які можуть розтрощити великого воза на тріски, зламати спину важкому лицарському огиреві або відкинути людину в повітря стіп на п’ятдесят.

Але між Тессаріоною та Морським Серпанком сталася зовсім інша битва.

Історія назвала «Танком драконів» усю борву між королем Аегоном II та його сестрою Раенірою, але справжній танок драконів люди бачили тільки при Гуркотні. Тессаріона та Серпанок були молоді істоти, легші та зграбніші у польоті, ніж їхні старші брати і сестри. Знову і знову вони кидалися один на одного, але в останню мить котрийсь відхилявся убік спритним вивертом. Дракони маяли угорі, наче беркути, стрімко падали униз соколами, виписували кола, клацали зубами, ревіли, пихкали вогнем, але не наближалися одне до одного. Якось Синя Королева зникла у хмарі, та за мить з’явилася позаду Серпанку і підпалила йому хвоста спалахом темно-блакитного полум’я. Серпанок крутився навколо себе, виписував чудернацькі візерунки, однієї миті з’являвся нижче від ворога, а іншої — рвучко вихилявся посеред неба і зненацька опинявся ззаду супротивниці. Двоє драконів злітали дедалі вище, а на них дивилися сотні очей з дахів Гуркотня. Один з тих спостерігачів потім розповідав, що політ Тессаріони та Серпанку скидався радше на шлюбний танок, ніж на бій. Може статися, то саме він і був.

Але танок скінчився, коли у повітря з ревінням піднявся Вермітор.

Майже сто років прожив він на світі й виріс більший за двох молодших драконів, разом узятих. Спижевого забарвлення дракон з великими темними крилами злітав неабияк розгніваний, бо кров текла в нього з десятку ран. Без вершника він не розбирав, де ворог, а де друг, тому зронив свою лють на усіх, плював вогнем наліво й направо, шалено кидався на кожного, хто смів жбурнути списа у його напрямку. Один з лицарів спробував був тікати просто перед драконом, але Вермітор схопив його з сідла щелепами, пустивши нажаханого коня летіти чвалом далі. Князі Дудар та Дідин, що сиділи поруч на невисокому пагорбі, згоріли разом зі зброєносцями, пахолками і панцирними слугами, щойно Спижевий Гемон їх помітив. Але вже за мить на нього кинувся Серпанок.

Єдиний з чотирьох драконів, що були на полі того дня, Морський Серпанок ніс на собі вершника. Пан Аддам Веларіон примчав зі столиці, щоб знищити Двох Зрадників з їхніми драконами і тим довести свою вірність престолові. Певно ж, коли один з тих драконів опинився просто під ним, ще й напав на людей, які стали за Веларіона до бою, лицарський обов’язок спонукав пана Аддама кинутися на їхній захист, хоча серцем він мусив відчувати, що його Серпанок не може рівнятися силою зі старим чудовиськом.

Скоро танок перетворився на смертний бій. Вермітор не піднявся над бойовиськом ще й на три сажні, коли Серпанок врізався у нього згори і з вереском скинув на землю. Молоді й старі кинулися навтіч з жаху або були розчавлені, коли двоє драконів почали качатися у багні й дерти один одного. Ляскали хвости, крила плескали у повітрі, але двоє чудовиськ так переплуталися, що жодне не змогло вирватися на волю. Бенджикот Чорноліс спостерігав за їхньою боротьбою, сидячи верхи на коні за двадцять сажнів звідти. Серпанок нічого не міг вдіяти проти величини та ваги Вермітора — так розповідав князь Чорноліс ще багато років по тому — і великий дракон напевне б розшматував срібно-сірого на клапті… якби Тессаріона не впала з небес тієї самої миті, щоб приєднатися до двобою.

Попередня
-= 38 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!