Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

Єдине це, і ніщо інше, змогло переконати Аегона прийняти корону від малої ради престолу Семицарства.

Коронним підскарбієм замість убитого князя Чмелика став пан Тайлан Ланістер. Він негайно ж наклав руку на королівську скарбницю. Все золото корони розділили на чотири частини. Одну з них довірили на безпечне зберігання Залізному Банкові Браавосу, іншу надіслали під міцною вартою до Кастерлі-на-Скелі, а третю — до Старограду. Решту грошей мали вжити на хабарі та подарунки, на винаймання охочепіхотних та охочекомонних полків. Щоб заповнити колишню посаду пана Тайлана, коронного корабельника, пан Отто звернувся до Залізних островів. Він надіслав крука шістнадцятирічному князеві Далтону Грейджою — зухвалому та кровожерливому Рудому Кракену, Великому Женцеві Пайку — і пообіцяв йому за вірність звання адмірала та місце у раді.

Минув день, потім другий. Ані септонів, ані сестер-мовчальниць не кликали до опочивальні, де набрякав та гнив король Візерис. У місті не калатали дзвони. Круки, щоправда, вилітали, але не на Дракон-Камінь, а до Старограду, Кастерлі-на-Скелі, Водоплину, Вирію, до багатьох вельмож та лицарів, підтримки яких королева Алісента сподівалася для свого сина.

На білий світ видобули та ретельно вивчили літописи Великої Ради 101-го року. Було помічено, хто з панства висловився за Візериса, а хто за Раеніс, Лаену або Лаенора. Серед зібраних тоді на раду вельмож двадцятеро проти одного надавали перевагу чоловікові-пошукачеві престолу перед жінкою. Але були й незгодні, доми яких майже напевне стали б за принцесу Раеніру вже зараз, якби справа дійшла до війни. Пан Отто розсудив, що принцеса матиме за себе Морського Змія та його кораблі, а з ним інше панство східного узбережжя: напевне князів Бар-Емона, Масея, Кельтигара та Крабба, а може, навіть Вечерницю, господаря на Тарфі. Утім, якщо не рахувати Веларіонів, то все були не надто значні доми. Про північан рада непокоїлася більше: у Гаренголі за Раеніс рішуче висловлювався князь Старк, а з ним і значкові пани Зимосічі: Турстани з Курганища та Мандерлі з Білої Гавані. Дім Арин теж не викликав довіри, бо наразі у Соколиному Гнізді правила жінка — панна Джейна, Діва Долини, чиї власні права могли бути піддані сумніву, якщо принцеса Раеніра не отримає престолу.

Найбільшою ж небезпекою видавався Штормолам, бо дім Баратеон завжди непохитно стояв на варті прав принцеси Раеніс та її дітей. Старий князь Боремунд вже помер, але його син Боррос лишився ще непримиреннішим, ніж батько. Штормове панство дарувало йому цілковиту підтримку і ладне було піти за своїм володарем хоч куди.

— То зробімо так, щоб він привів їх не аби куди, а до нашого короля, — розсудила королева Алісента. І послала по свого другого сина.

Того дня до Штормоламу вилетів не крук, а Вхагар — найстаріша і найбільша дракониця Вестеросу. На її спині летів принц Аемонд Таргарієн з сафіром у очниці вибитого ока.

— Твоя мета — завоювати руку однієї з доньок князя Баратеона, — казав йому дід, пан Отто, перед відбуттям. — Будь-якої з чотирьох. Схили її до шлюбу, відгуляй весілля, і князь Боррос віддасть штормовий край під прапор твого брата. Але якщо тебе спіткає поразка…

— Не спіткає! — заперечив принц Аемонд. — Аегон матиме на своєму боці штормовий край, а я в себе при боці — штормову панну.

Доки принц Аемонд вирушив до Штормоламу, сморід з опочивальні покійного короля вже розповсюдився Маегоровим Острогом, а разом зі смородом замком та двором пішли гуляти найдикіші плітки і побрехеньки. Підземелля під Червоним Дитинцем проковтнули стільки людей, підозрюваних у зраді, що навіть верховний септон почав дивуватися, куди це вони зникають, і спитав про декого в листі, надісланому з Зоряного Септу Старограду. Пан Отто, найприскіпливіший та найретельніший Правиця в історії Семицарства, бажав мати більше часу для приготувань, але королева Алісента розуміла, що далі зволікати не можна, бо принцові Аегону вже в печінках сиділа потаємність змови.

— То я король чи ні?! — вимагав він відповіді від матері. — А якщо я король, то хочу мати корону! Вінчайте мене!

Дзвони закалатали на десятий день третього місяця року 129-го по А.З., оголошуючи кінець попереднього царювання. Нарешті великому маестрові Орвилу дозволили вислати круків, і чорні птахи сотнями злетіли у небо, розносячи до кожного кутка держави звістку про сходження Аегона на престол. Послали по сестер-мовчальниць, щоб ті підготували тіло до спалення, і на блідих конях у всі кінці Король-Берега рушили ражаки, вигукуючи до людей столиці:

— Король Візерис помер! Хай живе король Аегон!

Чуючи оповісників, одні люди плакали, інші раділи, та більшість простолюддя застигла мовчки, збентежена і нашорошена. Подекуди чулися голоси:

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!