Слава ЗСУ!

— Хай живе наша королева!

Тим часом при дворі поспіхом готувалися до вінчання короля на царство. За місце для нього обрали Драконосхрон — там на лавах під могутнім склепінням могло сісти вісімдесят тисяч людей, а товсті стіни, міцний дах та велетенські спижеві двері утворювали твердиню, яку легко було захистити у разі, якби зрадники спробували втрутитися.

У призначений день пан Крістон Колій поклав рубінового вінця Аегона Завойовника на чоло старшого сина короля Візериса та королеви Алісенти і проголосив початок царювання Аегона з дому Таргарієн, Другого тако нареченого, короля андалів, ройнарів та першолюдей, усього Семицарства повелителя і на Державі господаря. Мати короля, королева Алісента, улюблениця простолюддя, поклала власну корону на голову своєї дочки Гелаени, сестри і дружини Аегона. Поцілувавши доньку в щоки, мати стала перед нею на коліна і промовила:

— Вітаю вас, моя королево!

Верховний септон у Старограді був надто старий та слабкий, щоб їхати до Король-Берега власною особою. Помазати чоло короля Аегона святими єлеями та благословити сімома іменами бога всевишнього випало септонові Євстахію. Зблизька помазання бачило небагато очей, але особливо гострі з них помітили, що при новому королі знаходиться четверо білих лицарів, хоча зовсім нещодавно було п’ятеро. Аегон II зазнав своєї першої втрати попередньої ночі: пан Стефон Морочник, лицар Королегвардії, утік з міста разом зі зброєносцем, двома пахолками та чотирма стражниками. Під покровом ночі вони вийшли з потерни до берега, де на них чекав рибальський байдак, готуючись відвезти до Дракон-Каменя. З собою вони несли вкрадену корону: обруч жовтого золота, прикрашений сімома каменями різних кольорів. То була корона, яку носив король Візерис, а перед ним — Старий Король Джаяхаерис. Коли принц Аегон вирішив вдягти залізного з рубінами вінця свого тезка Аегона Завойовника, королева Алісента наказала зачинити корону Візериса у скарбниці. Але підкоморій, якому вона доручила справу, накивав п’ятами і забрав корону з собою.

Після вінчання на царство ті лицарі Королегвардії, що лишилися при дворі, супроводили Аегона до його дракона — пречудово гарної істоти з золотою лускою та блідо-рожевими перетинками на крилах. Сонцежаром звався той дракон, подібний до золотого вранішнього сонця. Мункун пише, що король тричі облетів місто, перш ніж сісти всередині мурів Червоного Дитинця. Пан Арик Каргил супроводив його милість до освітленої смолоскипами престольної палати, Аегон II зійшов угору сходами Залізного Трону перед натовпом вельмож та лицарів, і шана їхня загриміла палатою на тисячу голосів.

II. Дракон-Камінь

Але на Дракон-Камені тих привітних кличів не чули. Замість них палатами та сходовими колодязями Змій-Башти з покоїв королеви розносився болісний вереск — там Раеніра Таргарієн третій день судомилася у породільних переймах. Дитині лишалося до народження ще з поворот місяця, та звістки з Король-Берега нагнали на принцесу чорну лють, і в неї почалися передчасні пологи — так, наче дитя у череві теж розгнівалося і тепер прагнуло вирватися назовні. Виснажена мукою принцеса волала найлютіші прокльони, прикликала гнів богів на своїх зведених братів та їхню матір-королеву, малювала у найменших подробицях, які тортури вона вчинить над ними, перш ніж скарати на смерть. Заразом проклинала вона і дитину в своєму череві.

— Вилазь вже! — верещала вона і дерла нігтями напухлий живіт, поки маестер та повитуха намагалися її втримати. — Чудовисько, почвара, вилазь звідти, вилазь негайно!

Коли нарешті дитина з’явилася на світ, то й справді виявилася почварою. Мертва дівчинка, спотворена і скоцюблена, мала дірку в грудях замість серця і короткий опецькуватий хвіст, укритий лускою. Наступного дня, коли гостроту болю принцеси Раеніри трохи пом’якшили маковим молоком, вона оголосила, що нарікає мертву дівчинку ім’ям Візенья.

— Єдину мою донечку підло вбили, замордували ті, хто вкрав мою корону, і я змушу їх заплатити за це!

Принцеса скликала свою власну раду, і з тієї миті «Танок» можна вважати розпочатим. «Чорною радою» кликали її, супроти «зеленої ради» у Король-Березі. Очолювала раду сама принцеса Раеніра зі своїм дядьком та чоловіком, принцом Даемоном. Разом з ними у раді сиділи троє їхніх синів, хоча жоден ще не досяг чоловічого віку: Джак мав п’ятнадцять років від народження, Люцек — чотирнадцять, Джофрі — дванадцять. Поруч стояли двоє Королегвардійців: близнюк пана Арика, Ерик Каргил, і лицар з західного краю, пан Лорент Марбранд. Тридцять лицарів, сотня арбалетників, три сотні важких щитників складали решту залоги на Дракон-Камені — стільки здавна вважалося достатнім для захисту міцної валірійської твердині.