Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

Опісля князь Унвин Пик пообіцяв тисячу золотих драконів будь-якому шляхетно уродженому лицареві, що зможе приборкати Срібнокрилку. Бажання виявили троє, та коли одному відірвали руку з плеча, а іншого обпалили до смерті, третій роздумався. До того часу військо Пика — рештки великих сил, що їх принц Даерон та князь Ормунд Вишестраж привели аж зі Старограду — вже розсипалося, наче пісок. Втікачі залишали Гуркотень десятками й сотнями з усім награбованим добром, на яке вистачало рук. Змирившись з поразкою, князь Унвин скликав своє панство, сотників, десятників і наказав відступати.

Аддам Веларіон, уроджений Аддам з Короба, якого королева засудила як перевертня, врятував Король-Берег від ворогів тієї самої королеви… і заплатив за цей порятунок власним життям.

XXIV. Дракон-Камінь

Але королева про мужність пана Аддама нічого не відала. Її втеча з Король-Берега обернулася суцільним лихом. В Росбі замкову браму зачинили при наближенні Раеніри просто на її очах. Каштелян молодого князя Стокварта пустив королеву під дах замку, та лише на одну ніч. Половина золотокирейників дорогою накивала п’ятами, а іншої ночі на табір напав набрід, що складався з вояків-утікачів. Лицарі королеви відігнали нападників, але пан Балон Березняк загинув від стріли, а пан Лионель Виліг, молодий лицар Королевогвардії, отримав по голові удар, що розколов йому шолом, і помер у безтямному маренні наступного дня. Королева ж мусила продовжити подорож до Сутіндолу.

Дім Морочник свого часу рахувався серед найвірніших прибічників Раеніри, але за свою вірність заплатив чималу ціну. Тільки втручання пана Гарольда Морочина переконало пані Мередиту Морочник пустити королеву всередину мурів (Морочини були далекими родичами Морочників, а сам пан Гарольд колись служив зброєносцем покійному панові Стефону), та й то за умови, що вона не лишиться надовго.

Наразі королева Раеніра не мала ані золота, ані кораблів. Кинувши князя Корліса до цюпи, вона втратила силу на морі, а коли тікала з Король-Берега зі страху за своє життя, не встигла прихопити ані монети. Зламана жахом і відчаєм, її милість не могла ані спати, ані їсти, марніла та сіріла обличчям з кожним новим днем. Принца Аегона, останнього живого сина, королева не дозволяла забрати від себе навіть на мить — вдень та вночі хлопчик мусив знаходитися при боці матері, «наче мала бліда тінь».

Щоб сплатити за перевіз себе з почтом на браавоському купці «Віоланда», Раеніра змушена була продати власну корону. Пан Гарольд Морочин закликав королеву шукати притулку в панни Арин, у Долині, а пан Медрік Мандерлі зваблював поїхати з ним та його братом Торгеном до Білої Гавані. Але її милість відмовила обом. Раеніра твердо налаштувалася повернутися на Дракон-Камінь. Адже там є драконячі яйця — так казала вона вірним прибічникам. Королева мусить мати нового дракона, або все буде втрачено.

Проти бажання королеви сильні вітри пригнали «Віоланду» надто близько до берегів Плавня. Тричі з ними перегукувалися жеглярі з бойових кораблів Морського Змія, але Раеніра ретельно уникала зайвих очей. Нарешті браавосець увійшов до гавані під Драконощовбою з вечірнім припливом. Королева вислала крука оголосити про своє прибуття, і коли висаджувалася з корабля разом з сином Аегоном, двірськими паннами і трьома лицарями Королевогвардії — усіма, хто залишився з її почту — то побачила, що на неї чекає на березі почесний супровід.

У годину висадки королеви добряче дощило, і навколо пришибів не було ані душі. Навіть припортові будинки розпусти стояли темні та покинуті. Але її милість не звернула на те уваги. Хвора і виснажена душею та тілом, зламана чередою зрад, Раеніра нічого не бажала, крім повернення до свого столу, де гадала перебути разом з сином у безпеці. Та не відала королева, що попереду на неї чекає ще одна зрада — остання і найгіркіша з усіх.

Супровід у сорок вояків очолював пан Альфред Деркач — один з тих, кого Раеніра лишила в замку, коли попливла на завоювання Король-Берега і Залізного Трону. Деркач серед лицарів на Дракон-Камені був найстарший віком, бо служив ще від часів Старого Короля, і сподівався, що Раеніра саме його поставить каштеляном… але похмурий норов і грубі звичаї пана Альфреда не викликали в людей замку ані приязні, ані довіри, тому королева надала перевагу веселішому та привітнішому панові Роберту Гуні.

Коли Раеніра спитала, чому пан Роберт не з’явився їй назустріч особисто, пан Альфред відповів, що королева побачить «нашого жирного друга» у замку. І справді, королева його побачила… хоча обсмалений труп пана Гуні, підвішений на брамній башті Дракон-Каменя, вже годі було упізнати — хіба що за обсягом, бо каштелян вирізнявся неймовірно товстим черевом. Поруч з паном Робертом висіли управитель, майстер-мечник та сотник сторожі замку.

Попередня
-= 40 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!