Слава ЗСУ!

Спостерігачі у дворищі кинулися врозтіч на пошуки рятунку, коли дракони гепнулися на твердий камінь, не припиняючи борюкатися. На землі швидкість та спритність Місячної Танцівниці погано прислужилися їй проти ваги та зросту Сонцежара, і скоро зелена дракониця завмерла назавжди. Золотий дракон заверещав переможно і спробував підвестися, але впав додолу, спливаючи гарячою кров’ю з ран.

Король Аегон зістрибнув з сідла, коли дракони ще не долетіли трьох сажнів до землі, і зламав собі обидві ноги. Панна Баела залишилася з Місячною Танцівницею до кінця. Розбита і обпалена, дівчина знайшла у собі силу відстібнути сідельні ланцюги й відповзти убік, поки її дракониця судомилася у смертних корчах. Альфред Деркач витяг меча, щоб дорізати Баелу, але Марстон Бурун вибив йому клинка з рук, а Том Язик-Ковтуном відніс її до маестра.

Так король Аегон II відібрав собі давнє дідицтво дому Таргарієн, заплативши за нього тяжку ціну. Сонцежар не був уже здатний літати і лишився у дворі там, де і впав. Спершу він живився тушею Місячної Танцівниці, а потім вівцями, яких йому різали стражники залоги. Сам Аегон II решту життя прожив у муках болю… та на хвалу його милості слід сказати, що цього разу він відмовився від макового молока.

— То хибний шлях, — твердив він, — і ним я більше не піду.

Невдовзі, коли король лежав у великій трапезній Тулумбасу зі скріпленими та перев’язаними ногами, з Сутіндолу прилетів перший з круків королеви Раеніри. Коли Аегон дізнався, що його зведена сестра повертається на «Віоланді», то наказав панові Альфреду Деркачу приготувати «належну зустріч» до її повернення.

Ось що сталося на Дракон-Камені перед тим, як королева Раеніра ступила на берег просто до братової пастки. Проте на відміну від нас нинішніх, королева про те нічого не відала.

Побачивши руїну, що лишилася від Сонцежара Золотого, Раеніра зареготала.

— Чиїх це рук справа? — спитала вона. — Не забути б подякувати!

— Сестро! — покликав її король з балкону. Неспроможний ходити, ба навіть стояти, він сидів у кріслі, в якому його туди принесли. Стегно, зламане при Граківні, лишило Аегона зігнутим та покрученим, колись вродливі риси обличчя набрякнули й спотворилися від макового молока, половину тіла вкривали опіки. Та все ж Раеніра одразу впізнала його і промовила:

— Любий братику! А я сподівалася, ти вже помер.

— Де ж пак! Не раніше від тебе, — відповів Аегон. — Все-таки ти між нас старша.

— Втішно чути, що ти про це не забув, — зауважила Раеніра. — Схоже, ми опинилися у тебе в полоні… та мабуть, ненадовго. Моє вірне панство мене знайде і звільнить.

— Хіба що шукатиме аж у сьомому пеклі, — відказав король, і його люди вирвали Раеніру з обіймів сина.

Хтось розповідає, що за руку її тоді тримав пан Альфред Деркач, а інші називають двох Томів-Ковтунів — Бороду-батька та Язика-сина. Пан Марстон Бурун також стояв і дивився, вбраний у біле корзно, бо король Аегон за хоробрість ввів його до своєї Королегвардії. Та ані Бурун, ані хто інший з лицарів і панства, присутніх у дворі, не мовив жодного слова проти, коли король Аегон II наказав віддати свою зведену сестру драконові. Кажуть, що Сонцежар спочатку лишився байдужим до дарунку, але потім Деркач вколов груди королеви кинджалом, і пахощі крові розбурхали дракона. Він принюхався до її милості й раптом оповив королеву пеленою полум’я — так зненацька, що пан Альфред поспіхом відстрибнув убік, і на ньому запалало біле корзно. Раеніра Таргарієн встигла ще підвести обличчя до неба і заверещати останнє прокляття на голову свого зведеного брата. А тоді щелепи Сонцежара стиснулися на ній і відірвали руку разом з плечем.

Золотий дракон зжер королеву за шість укусів, лишивши саму тільки ліву ступню з литкою «на пожертву Морокові». Син королеви дивився нажаханий, неспроможний ворухнутися. Раеніра Таргарієн, «Втіха усіх королівств» і «Королева на півроку», залишила земний паділ смутку двадцять другого дня десятого місяця року 130-го по Аегоновому Завоюванні, маючи тридцять три роки від народження.

Пан Альфред Деркач стояв за те, щоб убити і принца Аегона теж, але король Аегон йому заборонив. Хлопцеві було всього десять років, і він ще міг прислужитися як цінний заручник — так розсудив король. Зведена сестра Аегона загинула, та у полі ще й доти стояли прибічники Раеніри, яким його милість мусив дати ради, щоб безпечно почуватися на Залізному Троні. Тому принца Аегона кинули скутим за шию, зап’ястки та гомілки до підземелля під Дракон-Каменем. Панни з почту покійної королеви, які походили з вельможних родин, потрапили до келій у Змій-Башті — чекати на викупи.