Слава ЗСУ!

З вікна спальні ранок виглядав просто чудово. Щоправда, з’ясувалося, що вже не так рано. Маленька стрілочка годинника наближалася до восьмої, а для села це вже розпал робочого дня, особливо влітку. Варто було поспішати.

Майор підійшов до сонного колеги і аж присвиснув від подиву. Складалося враження, що по лейтенантовому обличчю вчора просто ходили ногами. Від лівої щоки до скроні красувався яскраво червоний відбиток каблука, розміру сорок третього - сорок четвертого. Брова над цим відбитком так набрякла, що повністю затуляла око, а обличчя було рясно замурзане кров’ю. Права половина постраждала значно менше, і тут хлопець ще був трошки схожий сам на себе. Дихав він рівно і за всіма ознаками просто спав, тому Микола Пилипович зітхнув з полегкістю і рішуче всунув у розетку штепсель електробритви.

За кілька хвилин чисто поголений і вдягнутий, майор уже прямував до літньої кухні, з якої чутно було брязкіт посуду.

- Доброго ранку! - Тетяна викладала на тарілку рум’яні пиріжки. Поруч височіли складені гіркою й не менш привабливі на вигляд пундики, а на плиті з великої таці визирав живописний пиріг.

- Доброго. - Майор звів брови, демонструючи здивування. - Коли це ви все успєлі?

- Ай! - махнула рукою господиня. - Що там встигати? Пригощайтеся. - І переклала пиріг на саму середину.

- Балуєтє ви нас. Ми так… цей… розтовстієм.

- Ой, - господиня недовірливо нахилила голову. - Як у своєму інституті не розтовстіли, так від моїх пирогів тим більше нічого з вами не буде. Он у вас фігура яка.

Микола Пилипович зашарівся з приємності. Про фігуру він дбав.

- Мені якраз такі чоловіки подобаються. Наші он пузи порозпускають, соромно дивитись. А напарник ваш взагалі, наче статуя грецька. У вас в інституті всі такі?

- Та нє, - від згадки про «інститут» Микола Пилипович внутрішньо підібрався. - Ми спортом занімаємся. Цим… Волейболом.

- Беріть пиріжки.

Микола Пилипович заперечливо похитав головою.

- Я цей, попізже. Я погуляю, а це потом.

- Бігати будете? - здогадалася Тетяна.

- Ага, - зрадів майор. - Моціон.

Схилившись над столом, Тетяна поправила комірець халата, і колихання грудей у викоті, що їх викликав такий простий рух, примусило Миколу Пилиповича гучно ковтнути слину.

- А напарник ваш не бігає?

- Та нє, - Микола Пилипович довгенько збирався з думками. - Там вчора йому цей… трохи фізіономію відрихтували. Не посмотрєлі, що статуя грецькая.

- Хто? - Тетяна сплеснула руками, і цим підняла такі колихання, що майор ковтнув ще гучніше.

- Не знаю. Так що ви не удівляйтесь. - Микола Пилипович вирішив ретируватися від гріха і, не відриваючи погляду від Тетяниних краєвидів, зробив крок до дверей. - Ну я побіжав.

- Не затримуйтесь.

Вона нарешті вирівнялася, і майор насправді побіг до хвіртки. Озирнувшись ще раз, він вискочив на вулицю, але там стишив ходу, зметикувавши, що у брюках та сорочці, ще й з капелюхом на голові мало нагадує фізкультурника.

Попри нічні пригоди, Миколу Пилиповича не полишало відчуття великої удачі. Вона сама прийшла до рук, так що тепер тільки встигай. Інформація, люди, контакти - все до твоїх послуг. Його не надто турбували травми підлеглого - до людей взагалі і колег зокрема майор ставився прагматично. У крайньому разі напарника замінять. А от Надзвичайна Подія, та ще й у такому локальному середовищі, - це справжній подарунок долі. Треба тільки правильно його використати.

Думки майора не встигли остаточно сформуватися, бо дорога до клубу, що її насилу подолав учора з пораненим напарником на спині, сьогодні зайняла лише п’ятнадцять хвилин.

- Світилам науки! - від порога клубу піднятою рукою салютував парторг.

Ти диви, живий після вчорашнього.

Майор махнув рукою у відповідь та клацнув каблуками.

- Асам жлобського віста!

Він вирішив першим повідомити місцеву владу, не чекаючи, поки лейтенантове обличчя саме про все красномовно розповість.

- Проблеми у нас. - Він потиснув парторгову руку і трохи затримав її у своїй долоні. - Петра вчера побили.

Парторг квапливо висмикнув свою п’ятірню і чомусь витер її об штани.

- Як побили?

- Сильно. Но жить буде.

- На танцях?

Майор упіймав обличчя співрозмовника, як у приціл.

- Откуда ви знаєте?

- Значить, на танцях. - Парторг дружньо підчепив Миколу Пилиповича під лікоть. - У нас, крім як на танцях, бійок не буває. Зате там, точніше тут, - кожен місяць.

Майор, у свою чергу, теж викрутився із парторгової руки, бо так незручно було дивитися співрозмовникові в очі.

- Ви ж вчера дочку свою з танцев зустрічали. Нічого не бачили?