Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Приворотне зілля

«Цікаво, де вони всі поділися?» - майнуло в голові у майора, коли він переступив поріг кімнати.

Перше, що кинулося в очі у жовтому світлі лампочки, була велика піч. Біля неї і стояв господар, тримаючи в руці горщик та пучок трави, а в другій чомусь швабру.

- Ти чого?

- Знімай взуття, - наказав парторг.

- Ти чого ето? - майор зупинився.

- Ну, ти ж хотів Тетяну, очну ставку хотів.

- Ну.

- Ну то зараз і буде тобі очна ставка. Роззувайся! - гримнув він і владно схопив Миколу Пилиповича за руку.

Це, звичайно, було повним неподобством, але майор підкорився владному рухові. Він настільки розгубився від випитого, почутого і побаченого, що навіть заперечувати як слід не міг.

Аби зняти туфлі, довелося однією рукою спертися на піч. Цим і скористався спритний господар. Він відставив швабру, глечик і, розділивши пучок трави на два, поліз за пазуху своєму гостеві. Той і отямитись не встиг, як один із пучків опинився під правою пахвою. А вправні руки парторга уже пішли далі.

Микола Пилипович рефлекторно смикнувся.

- Ой, що це? - Господар у своїх мандрах наштовхнувся на пістолета в кишені.

- Не твоє дєло! - грубо відштовхнув його майор.

- Зброя? - здивувався парторг. - Зброю треба залишити. Зі зброєю не можна.

- Не твоє дєло! - Микола Пилипович скинув туфлі зі шкарпетками і лишився босяка. - Дальше что?

- Не можна зброю, - тихо повторив парторг, але майор уже перебрав ініціативу.

Він вирвав з парторгових рук другу половину пучка й понюхав його.

- Це куда? Под мишку?

Той кивнув. Микола Пилипович прилаштував траву під пахву. Запах від неї йшов сильний, п’янкий. Чомусь у голові виникла думка про наркотики.

- Дальше! - Він відігнав непотрібні думки і вхопив глечик з припічка.

- Це п’яти намастити, - тихо пояснив господар, і гість тут-таки взявся виконувати інструкцію. Мазь у глечику виявилася ще духмянішою, але на п’яти вона справила добре враження, навіть краще за дезодорант, що ним користувався Микола Пилипович, коли упрівали ноги.

Ще раз понюхавши пальці і скривившись, майор поставив глечика на місце. Він відчував піднесення, як під час важливої операції.

- Дальше!

Парторг несміливо простягнув швабру. Микола Пилипович зважив її в руці, спробував на міцність і задоволено гмикнув. Від духмяної мазі п’яти горіли і підштовхували до рішучих дій.

- Зброю… - знову повторив господар.

- Гуляй. - Микола Пилипович не був налаштований на дискусію. Він озирнувся, кидаючи поглядом по залитій жовтим світлом кімнаті, і очі його зупинилися на роззявленій пащі печі. Щось підштовхувало до неї, і швабра в руках злегка тремтіла. Микола Пилипович перевів запитальний погляд на парторга. Той кивнув. Чомусь захотілося перехреститися, але це було б неправильним з будь-якої точки зору, тому майор тільки сплюнув і рішуче поліз до чорного отвору, паскудячи свого імпортного костюма в сажі.

Отак, власне, і опинився Микола Пилипович на тій самій галявині, що і Петро, але значно пізніше. Під впливом парторгової самогонки він навіть не встиг як слід здивуватися своєму польоту. А з галявини в глибині лісу лунали дивні звуки, і, зовсім не криючись, бо насправді вже не було від кого, майор чимдуж поспішив на звук. В руці він тримав швабру, за пазухою - «макарова».

Побачивши перед собою багаття і людей навколо нього, майор завбачливо заліг і поплазував уперед, уважно вивчаючи ситуацію. Петрів пістолет давив на ребра, заважаючи пересуватися, тому, врешті, він видобув його з кишені і закляк на краю галявини. Кущі тут видавалися вперед великим клином і давали можливість спостерігати майже впритул. Не можна сказати, що на Миколу Пилиповича не справили враження голі жінки, особливо враховуючи їх кількість. Точно так, як і молодший колега, він з подивом впізнавав знайомі обличчя і роздивлявся фігури. Проте вік і відповідальність допомогли зосередитися на головному, відкинувши зайві емоції.

А біля багать діявся якийсь негаразд. З юрби на центр раптом вилетів голий-голісінький чоловік і закрутився на місці. Щось у ньому здалося майорові знайомим, а коли найближче багаття зблиснуло, в його світлі знайомі риси сплелися в один образ. Петро! Так, його молодший колега, лейтенант стояв голий серед жіночої юрби та зацьковано озирався. Микола Пилипович протер очі. Авжеж, це був Петро і ніхто інший. Але ще одного учасника, а точніше учасницю, подій упізнав у наступну мить майор. Серед освітленого кола стояла жінка і голосно сміялася, подаючи приклад решті банди. Хоч Микола Пилипович і ніколи не бачив свою квартирну хазяйку без одягу, він все одно одразу впізнав її. Так, Тетяна бездоганна у своїй голизні, тому спостерігач у кущах на мить замилувався її багатими формами. Але коли на арені з’явився дід Юхим поруч із чорною рогатою твариною, майорова рука міцніше стисла пістолет.

Попередня
-= 79 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!