Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Проста душа

Якось одна з цих жінок зупинила Фелісіте. Трохи згодом та увійшла до кімнати, радісна і схвильована. Вона зустріла свою сестру, Настазі Баретт, що вийшла заміж за рибалку Леру. Сестра прийшла з немовлям; правою рукою вона тримала ручку другої дитини, а з лівого боку, поряд з нею, йшов, узявшись у боки, маленький хлопчина в костюмі юнги і в збитому набакир береті.

Через чверть години пані Обен спровадила її.

Фелісіте й Настазі могли зустрічатися тільки на кухні або під час прогулянок. Чоловік сестри, Леру, ніколи не приходив до Обенів.

Фелісіте чуйно поставилась до них. Вона купила їм ковдру, трохи білизни та жаровню. Фелісіте мала добре серце, і родичі, безперечно, скористалися з цього. Ця слабкість Фелісіте дратувала пані Обен, яка до того ж не терпіла фамільярності її племінника: до Поля він звертався на «ти».

Коли погода зовсім зіпсувалась і Віргінія почала кашляти, пані Обен повернулася до Пон-л'Евека.

Буре допоміг обрати колеж для Поля. Канський вважали за найкращий, і Поля відправили туди; він досить мужньо розпрощався, радіючи, що, нарешті, тепер у нього будуть товариші. Пані Обен зважилась на розлуку, тому що це було необхідно. Віргінія дедалі менше думала про брата. Тільки Фелісіте з жалем пригадувала, як він пустував і весело бігав. Але, починаючи з Різдва, їй довелося виконувати нову роботу, що розважала її: кожного дня вона водила дівчинку на уроки Закону Божого.

III

Фелісіте схиляла коліна на порозі, потім ішла під високим склепінням храму між двома рядами стільців, опускала лаву пані Обен, сідала й роздивлялася навкруги себе. Праворуч на хорах місця займали хлопчики, ліворуч – дівчатка; кюре стояв біля аналоя. На одному з розмальованих вікон Святий Дух ширяв над дівою Марією, на другому вона стояла навколішках перед немовлям Ісусом, а за святими дарами виднілася дерев'яна фігура архангела Михаїла, що перемагав дракона.

Спочатку кюре читав уривки з Святого письма. Фелісіте здавалось, що вона бачить рай і потоп, вавілонську башту, міста у полум'ї й згарищах, винищені народи і скинутих ідолів. Ці яскраві враження викликали у неї благоговіння перед Всевишнім і сліпий страх перед його гнівом. Потім вона плакала, слухаючи про муки Христові. За віщо його розіп'яли, його, що так любив дітей, годував голодних, зціляв сліпих, його, що забажав з милосердя свого народитися серед бідних, у хліві на соломі? Посіви, жнива, виноградні давильні – всі ці речі, про які писалося в євангелії, вона знала і зустрічала в житті; Бог освятив їх своєю благодаттю. І вона ще ніжніше полюбила ягнят, від любові до божого агнця, і голубів, бо Святий Дух був схожий на них. Вона мала про нього досить невиразне уявлення, тому що він був не тільки птахом, але й полум'ям, а іноді подихом. Може, вогники, які блукають вночі по болотах, це його світло, вітер, що розганяє хмари, це його подих, і його голос звучить в мелодійному гудінні дзвонів? І вона відчувала надзвичайне захоплення, втішаючись спокоєм і прохолодою храму.

Щодо догматів, то вона нічого в них не розуміла і навіть не намагалась зрозуміти. Кюре пояснював, діти відповідали. Вона починала вже куняти і раптом прокидалась, коли вони поспішали додому, гучно стукаючи своїми дерев'яними черевиками по кам'яних плитах.

Отак, слухаючи проповіді, Фелісіте познайомилась з Законом Божим; в дитинстві ніхто не займався її релігійним вихованням, і відтепер вона в усьому брала приклад з Віргінії, дотримувалась постів і сповідалась разом з нею. На свято тіла господня вони разом спорудили вівтар.

Перед першим причастям Фелісіте невимовно хвилювалась. Вона дуже переживала, готуючи черевики, чотки, молитовник і рукавички. З яким трепетом допомагала вона пані одягати Віргінію!

Протягом усієї відправи Фелісіте знемагала від нетерпіння. Пан Буре заслоняв своєю постаттю частину хорів, але навпроти їй все ж було видно зграйку дівчаток у білих віночках і вуалях, яка нагадувала засніжене поле. І вона здалеку побачила тоненьку дівочу шийку, впізнала свою милу крихітку, що поринула в глубоку задуму. Закалатав дзвіночок. Голови схилились; запанувало мовчання. Могутні звуки органа раптом розітнули тишу, хор і всі присутні заспівали разом «Agnus Dei»[91], потім уперед рушили хлопчики, а слідом за ними підвелися й дівчатка. Повільно посуваючись з молитовно складеними долонями, вони наближалися до вівтаря, що сяяв вогнями, схиляли коліна на першому східці, по черзі приймали причастя і поверталися до своїх стільчиків. Коли черга дійшла до Віргінії, Фелісіте аж перехилилася, щоб краще її роздивитись, і силою уяви, яку може зродити лише щира ніжність, відчула на мить себе цією дитиною: обличчя Віргінії стало її обличчям, на ній була її сукня, в грудях билося її серце, а коли та розкрила ротик і заплющила очі, Фелісіте мало не зомліла.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!