Слава ЗСУ!

Ріпа замріяно пас поглядом сіру стрічку шосе. Гроші, гроші просилися в діло негайно! Розкрутити справу по справжньому, зіп’ястися на ноги, звести власний магазин, найняти персонал! „Куріпченко й компанія!” Ні – „Куріпченко й син!” Як у давні часи! А що, малий скоро підросте – буде батькові поміч! Удвох керуватимуть фірмою. А Наталка головбухом – вона грошики рахувати любить! А коли Наталка стане набридати... Не як головбух! Ріпа знатиме тоді, що робити. Він у цих ділах мастак! А ще коли в кишені приємно муркотітиме щільно натоптаний гаманець!.. Гроші не лише великі двері відчиняють, – Ріпа хтиво посміхнувся, – а й маленькі потаємні дверцята! Скоріше б!

В Макарівку в’їхали, коли вже споночіло. Ріпа повів „Фольксваген” до Бориса.

– Стань отут, – буркнув той, коли авто підкотилося до повороту на його вулицю, – в тупичку поки розвернешся. Та й собаки тут люті – ґвалт... Я скоро. – Залишив авто й миттю розчинився в темряві вузенької, наче ковдрою, вкритою рясними садками, вулички.

Ріпа відхилився на сидінні:

– Таки Борис молоток. Кремінь! Хіба ні? Якби не він...

Олег мовчав.

Збігло десять хвилин.

– Щось довго він копирсається, – нервово реготнув Ріпа, – відкопує, чи що?

– Аби не вийшло занадто довго! – процідив Олег.

– Та кинь. Завжди в тебе дурне на мислі. Зараз поділимо тугрики, а вже завтра...

Але й за двадцять хвилин Борис не з’явився. Після короткої наради Ріпа з Олегом залишили авто й рушили до Борисової хати.

Відчинила Жанна, прив’яла, завжди ніби злякана, Борисова жінка.

– Салют! – буркнув Олег. – То де він там?

– Борис? Пішов... Добрий вечір.

– Куди пішов? – вузькі Олегові очі звузилися ще дужче.

– А я відкіль знаю? Хіба він мені каже? Цілий день не було, а це забіг хвилин на п’ять і знов... А що?

Пірати перезирнулись.

– Ану вийдім, – прохрипів Олег.

За хвірткою акробат ухопив Ріпу за груди:

– Це все ти, довбаний красунчику, бабський улюбленцю! Це через тебе мене кинули зараз на двадцять одну тисячу баксів! Я казав: гроші ділити зразу, а ти йому підспівував, ще й посміювався з мене! Чи може ти в долі, га? Надумали мене кинути? А хера!

– Пусти, – голосно прошепотів Ріпа й штурхонув приятеля в груди, але верткіший Олег миттю наблизився знов і несподівано своїм маленьким, але твердим, наче кістка, кулачком вдарив Ріпу в обличчя. Ріпа відповів. Вони зчепились і впали разом на землю.

– Що ви робите? – у відчиненій хвіртці стояла перестрашена Жанна. – Що це все означає?

Важко дихаючи, пірати підвелися й мовчки посунули до „Фольксвагена” – ні Жанна ні Ріпина Наталка про їхні нічні рейди нічого не знали й не повинні були знати.

– Може він давно біля машини, – буркнув Ріпа, – а ми...

– Аякже! – сплюнув Олег. – Тобі що, досі не дійшло? Він змився!

Біля авто нікого не було.

– Утік, утік, пес коростявий, – сичав Олег. – Шістдесят три тисячі баксів – чому б не втекти! Чхать йому на Жанну, знаєш, як він до неї ставився!