Слава ЗСУ!

А сьогодні він почув, як мама сміється. Неголосно. Несміливо. Так сміється, либонь, тяжкохворий, уперше відчувши, що одужує. І десь у найпотаємніших і найглибших схованках його свідомості ворухнулася думка, ні, навіть не думка, а так, лише тінь думки, лише невиразний порух, якого може й не було взагалі... Звісно, Ванюшко непокоївся за тата, як і належить синові непокоїтись за тата. Звісно він прагнув якнайскорішого та щасливого його повернення, але той порух, та тінь думки в нетрях свідомості: „Хай він не вернеться!..” – наче крізь серпанок вимальовувалося складене в слова поняття, лише на мить вимальовувалося й одразу щезало й хлопчик ганив себе за ту негідну мить і боявся її й гнав від себе і, прагнучи зосередитись на іншому, ще старанніше та ретельніше підтягував шпиці на задньому колесі геть розхитаного та погнутого Ілюшкового велосипеда…

5

Він не повірив. Скривився наче доскіпливий глядач, котрий розгледів фальш у грі актора:

– Олександре Васильовичу! Я ж вас просив...

– Не вірите? Що ж, ходім до напарника – він підтвердить. Я ж не знав, що ви впадете мені на кумпол і зшепотітися з ним ніяк не міг.

Ріпа попідтягував болти десь під сподом „Фольксвагена” й вони поїхали до Олега.

Олег саме збирався кудись іти й вони застали його, коли той уже зачинив за собою хвіртку. Побачивши знайоме авто, спинився.

– Привіт! – махнув Ріпа, вилазячи з-за керма. – Це Валер’янович, з приводу наших справ...

Олег мало не впав, почувши як Ріпа розмовляє з ним про справу в присутності стороннього. „Провал!” – було перше, що спало йому на думку й Олег уже було намірився змитись, коли до нього почав доходити нарешті зміст Ріпиних слів:

– ... Нехай поможе. Він і так усе знає, та ще й корчить із себе кебетного. То хай допоможе знайти гроші. А ми віддамо йому ту частку, яку просить. Хай тільки знайде.

Олег набурмосився. Страх заступила злість. Віддавати кревне? Чого це Ріпа так легко розкидається їхніми лавандосами? Хоча... Воно краще, звісно, синиця руках...

– Ходім до хати, – буркнув негостинно, – покалякаємо. Тут і паркани з вухами. Та й не так жарко всередині.

Справді, сонце піднялося вже височенько – починалася звична для цьогорічного літа спека.

– Так-так, – постукував пальцями об стільницю Валер’янович. – Отже, що ми маємо?

Пірати закінчили розповідь і дивились на новоспеченого партнера з недовірою, ледь-ледь повитою крихітною дещицею надії. Вони сиділи втрьох посеред невеличкої, давно не метеної кімнати. Запхавши руки в кишені, Ріпа відкинувся на спинку стільця, а Олегові пальці нервово совались по клейонці, марно шукаючи, що б його кинути до рота. Крізь вузенькі, далекі від прозорості, вікна до хати потрапляло мало світла й тому під стелею тьмяно жевріла гола, загиджена мухами лампочка. Через прочинені двері сусідньої кімнати було видно старого, який лежав нерухомо в своєму незмінному ганчір’ї і незрозуміло було, чи він спить, чи може вже вмер.

– А маємо ми наступне, – продовжував Валер’янович: – Борис залишив авто в якихось тридцяти – сорока кроках від своєї хати, зайшов додому, через п’ять хвилин вийшов і з тої миті його ніхто не бачив. Ні Бориса ні грошей. Він зник і з ним випарувалися шістдесят три тисячі доларів. Що сталося? Версій вимальовується дві: Перша: він заздалегідь намислив утекти, щоб не ділитися, так би мовити, общаком. Забіг додому, з’єднав обидві суми докупи і – ґуд бай! Хоча... сім’я. Тут, або він настільки черствий і товстошкірий, що просто наплював на родину, або... або він у змові з жінкою й та водить вас за носа. Ви його добре знаєте, тож варто покумекати, який із двох варіантів вірогідніший. Версія друга: пограбування. На нього нагло напали. Могло бути? Могло. Але вельми значні сумніви викликає у мене труп. Вірніше його відсутність. Щось я не пригадую випадків, коли б грабіжники аж надто старанно ховали трупи своїх жертв. Ну затягнули б десь у кущі – давно б уже знайшовся. Хіба... Хіба все було хитро сплановано наперед. А таке могло статися в випадку, якщо відбувся, так би мовити, витік інформації, грабіжники чекали саме Бориса й знали, що він повертатиметься від хати не порожній. А заради таких грошей можна й із трупом пововтузитись. Цікаво, може хто з сусідів щось чув?