Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Раби щурів – щури рабів

– Обережно, – прошепотіла Леся. – Може тут собака!

– Здається немає, – відповіла Марина. – Ей, хазяїне! Чи є хто вдома? Ми за оголошенням! Гм... тиша. Дивись: не замкнуто. Може сплять? Ану зайдім. – І не дожидаючи згоди подруги, Марина зайшла в хату. Нерішуче потупцявши на порозі, Леся ступила слідом.

– Прикольний тут у них звичай – чешуть із дому й хату не замикають. – Марина обійшла всі кімнати й ніде нікого не знайшла. Мимохідь вона, ніби ненароком, прочинила двері шафи у спальні, обережно, пальчиком, відхилила дверцята меблевої стінки, зазирнула до шухляди письмового столу, що стояв у великій кімнаті, та до маленької шухлядки під телевізором.

– Маринко! – перелякано зашепотіла Леся. – Що ти робиш?!

– Цить! – шикнула на неї Марина, дістаючи з шухляди чималенький пакунок. – Мовчи!

– Нас застануть! – аж тремтіла Леся. – Припини!

– Глянь! – Марина розгорнула пакунок і вони побачили тугі брикетики сто і п’ятидесятидоларових купюр.

Леся мало не зомліла:

– Маринко! Кинь, кинь його к бісу!

– Мовчи, дурна! Такий шанс буває раз у житті! – Марина рішуче пхнула пакунок собі в сумочку й взяла тремтячу Лесю за лікоть. – Змиваємось!

– Ой Маринко!..

– Тихо! Виходимо й спокійно мотаємо собі геть. Ясно? А дядькові я скажу, що хату вже продали.

Як і досі на подвір’ї було порожньо. Дівчата неквапом вийшли з хати (Леся поривалася дременути щосили та Марина її притримувала) й попрямували до хвіртки.

– Толику-у-у! – долинув до них раптом десь іззаду дивний, писклявий і водночас ніби приглушений голос. – Толику-у-у... ха-ха-ха... ги-ги-ги... Іди обі-і-ідати!..

Тепер уже й Марина не втрималась і дівчата щодуху кинулись геть...

2002 – 2005р.

4

Попередня
-= 49 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!