Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Райгітська загадка

— Чи чули ви новину, сер? — задихаючись, вигукнув він.— У Каннінгхемів, сер?

— Знову крадіжка? — перепитав полковник, і його рука з чашкою кави застигла в повітрі.

— Убивство!

Полковник свиснув.

— Боже мій! — мовив він.— Кого ж убито? Мирового суддю чи його сина?

— Ні того, ні другого, сер. Вбито Вільяма, кучера. Куля влучила в самісіньке серце, та й по всьому.

— А хто ж його застрелив?

— Грабіжник, сер. Вистрілив і миттю зник. Він саме дістався до вікна комори, коли Вільям застукав його на гарячому й загинув, рятуючи хазяйське добро.

— Коли це сталося?

— Минулої ночі, сер, близько дванадцятої години.

— А-а, тоді ми зараз там будемо,— мовив полковник, спокійно беручись знову за сніданок.— Препогане діло,— додав він, коли дворецький вийшов.— Тут у нас він перший сквайр, цей старий Каннінгхем, і дуже порядна людина. Це його вб’є, бо кучер служив у нього багато років і був гарним працівником. Очевидно, це ті самі негідники, що вдерлись до Ектона.

— І вкрали оту дуже своєрідну колекцію? — замислено спитав Холмс.

— Саме так.

— Гм! Справа може виявитись найпростішою в світі, але все одно на перший погляд у ній є щось дивне, чи не так? Здавалося б, банда грабіжників, діючи в провінції, повинна міняти місця своїх операцій, а не чинити два злочини по-сусідству протягом кількох днів. Коли вчора ввечері ви говорили про застережні заходи, мені спало на думку, що злодій або злодії звернули б увагу на цю округу в найостаннішу чергу в усій Англії, а це свідчить, що мені треба ще багато вчитись.

— На мою думку, це хтось із місцевих,— сказав полковник.— Тому злодій і подався до Ектона й Каннінгхема, бо їхні маєтки найбільші в цих краях.

— І найбагатші?

— Та мали б бути, але вони вже кілька років судяться, і це, я так думаю, висмоктало кров з обох. Старий Ектон учинив позов на половину маєтку Каннінгхема, і адвокати добряче нагріли на цьому руки.

— Якщо злодій з місцевих негідників, то впіймати його не являтиме великих труднощів,— позіхнувши, мовив Холмс.— Усе гаразд, Вотсоне, я не маю наміру втручатися.

— Інспектор Форрестер, сер,— оголосив дворецький, широко розчиняючи двері.

До кімнати ввійшов поліцейський сищик — елегантно одягнений молодик із жвавим, енергійним обличчям.

— Доброго ранку, полковнику,— привітався він.— Сподіваюсь, я не дуже невчасно, але нам стало відомо, що містер Холмс з Бейкер-стріт перебував у вас.

Полковник жестом показав на мого друга, і інспектор уклонився.

— Ми подумали, що ви, мабуть, захочете приєднатися до нас, містере Холмсе.

— Доля проти вас, Вотсоне,— мовив, сміючись, Холмс.— Ви зайшли, інспекторе, саме тоді, коли ми балакали про цю справу. Мабуть, ви можете повідомити нам деякі подробиці?

Коли Холмс відкинувся на спинку стільця, я зрозумів, що надії мої марні.

— Ми не знайшли ключа до розгадки справи Ектона. Але тепер у нас безліч матеріалу, щоб почати розслідування, і немає сумніву: в обох випадках діяла одна й та сама особа. Цього чоловіка бачили.

— А-а!

— Так, сер. Але він зник із швидкістю оленя, як тільки гримнув постріл, що обірвав життя нещасного Вільяма Кервена. Містер Каннінгхем побачив його з вікна своєї спальні, а містер Елік Каннінгхем бачив його з чорного ходу. Було за чверть дванадцята, коли зчинилась тривога. Містер Каннінгхем тільки що ліг у ліжко, а містер Елік Каннінгхем був у халаті й курив люльку. Вони обидва чули, як Вільям, кучер, кликав на допомогу, і містер Елік кинувся вниз подивитися, що ж трапилось. Двері чорного ходу було розчинено, і коли він спустився сходами й вийшов, то побачив двох чоловіків, які люто боролися. Один з них вистрілив, другий упав, а вбивця кинувся тікати садом і перевалився через живопліт. Містер Каннінгхем, дивлячись у вікно спальні, бачив, як той тип вискочив на дорогу, але зразу ж згубив його з очей. Містер Елік зупинився подивитись, чи не може він чимось допомогти вмираючому, а негідник тим часом утік. Крім того, що він був середнього зросту й одягнений у щось темне, у нас немає ніяких особливих прикмет, але ми зараз провадимо енергійне розслідування, і якщо вбивця чоловік зайшлий, ми швидко його знайдемо.

— А що там робив цей Вільям? Він що-небудь сказав перед смертю?

— Жодного слова. Вільям жив у сторожці разом зі своєю матір’ю, а оскільки він був дуже сумлінним слугою, то ми припускаємо, що він підійшов до будинку з наміром подивитись, чи все гаразд. Воно й зрозуміло: крадіжка у Ектона всіх насторожила. Грабіжник, очевидно, тільки що встиг відчинити двері — замок було зламано,— коли Вільям наскочив на нього.

Попередня
-= 2 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!