Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Райгітська загадка

— А чи казав що-небудь Вільям своїй матері, перш ніж піти до будинку?

— Вона дуже стара й глуха, і ми не в змозі одержати від неї ніякої інформації. Потрясіння зробило її недоумкуватою, але я підозрюю, що вона ніколи не відрізнялась великим розумом. Проте є одна важлива дрібничка. Гляньте!

Інспектор витяг із свого блокнота клаптик паперу й розгладив його на коліні.

— Це було знайдено між великим і вказівним пальцями мертвого Вільяма. Скидається на те, що цей клаптик одірвано від більшого аркуша. Бачите, час, зазначений на папірці, точно збігається з часом, коли бідолаха зустрів свою долю. Зрозуміло, тут одне з двох: або вбивця видер решту паперу у Вільяма, або Вільям відірвав цей клаптик у вбивці. Зміст такий, наче записка була про зустріч.

Холмс узяв клаптик паперу, напис на якому я тут відтворюю:

— Якщо виходити з припущення, що цією запискою призначалось побачення,— вів далі інспектор,— то, зрозуміло, цілком можливо припустити, що цей Вільям Кервен, хоч він і має репутацію чесного чоловіка, міг увійти в спілку із злодієм. Міг зустрітися із злодієм і навіть допомогти йому зламати двері, а тоді між ними спалахнула сварка.

— Цей папірець — надзвичайно цікава річ,— мовив Холмс, вивчаючи його з величезною увагою.— Справа набагато складніша, ніж я думав спочатку.

Він обхопив голову руками, а інспектор заусміхався, бачачи, яке враження справила його розповідь на уславленого лондонського спеціаліста.

— Ваше останнє зауваження,— за хвилину сказав Холмс,— що між злодієм і слугою існувала, можливо, змова, а оцей папірець — записка про зустріч,— оригінальне й не цілком позбавлене підстав. Але текст починається з...

Він опустив голову, знову обхопив її руками й на кілька хвилин весь поринув у свої думки. Коли він підвів обличчя, я з подивом помітив, що його щоки вже не бліді, а очі такі ж блискучі, як і до хвороби. Він схопився на ноги з усією своєю колишньою енергією.

— Слухайте сюди,— мовив він,— я хотів би без поспіху ознайомитися трохи з деталями цієї справи. У ній є щось таке, що приводить мене в захват. З вашого дозволу, полковнику, я залишу свого друга Вотсона й вас і прогуляюся з інспектором, щоб перевірити одне-два моїх припущення. За півгодини я знову буду з вами.

Минуло півтори години, перш ніж повернувся інспектор. Він був сам.

— Містер Холмс зараз розгулює по полю,— повідомив інспектор.— Він хоче, щоб ми усі четверо разом пішли до того будинку.

— До містера Каннінгхема?

— Так, сер.

— А навіщо?

Інспектор знизав плечима.

— Не знаю, сер. Між нами кажучи, мені здається, що містер Холмс ще не зовсім одужав. Він весь час поводився дуже дивно, а зараз вкрай збуджений.

— Думаю, не треба хвилюватися через це,— сказав я.— Я не раз переконувався, що в його безрозсудностях завжди є метод.

— А дехто міг би сказати, що в його методі повно безрозсудностей,— пробурмотів інспектор.— Але він аж горить від нетерплячки, полковнику, і якщо ви готові, то швидше ходімо.

Ми побачили Холмса на полі, де він прогулювався, низько похиливши голову й застромивши руки в кишені штанів.

— Справа стає дедалі цікавішою,— мовив він.— Вотсоне, наша поїздка в село — безперечний успіх. Я провів чудовий ранок.

— Ви, як я розумію, побували на місці злочину? — спитав полковник.

— Так, ми з інспектором зробили невеличку розвідку.

— І є хоч якісь результати?

— Ну, ми побачили цікаві речі. Я розповім вам про все, що ми зробили, по дорозі. Передусім ми оглянули тіло того бідолахи. Він справді помер від револьверної рани, як і повідомлялось.

— Отже, ви в цьому сумнівалися?

— О, непогано самому все перевірити. Огляд не пропав марно. Потім ми розмовляли з містером Каннінгхемом та його сином, які показали точне місце, де вбивця переліз через живопліт, коли тікав. Це було надзвичайно цікаво.

— Природно.

— Потім ми зайшли до матері нещасного хлопця. Проте не змогли одержати від неї ніякої інформації, бо вона дуже стара й немічна.

— І який же результат ваших розслідувань?

— Переконання, що злочин дуже своєрідний. Може, оцей наш візит також чимось прислужиться, щоб ситуація стала зрозумілішою. На мою думку, інспекторе, ми обидва згодні з тим, що клапоть паперу в руці вбитого, де вказано точну годину смерті, має надзвичайно велике значення.

— Він повинен дати ключ, містере Холмсе.

— Він дає ключ. Хоч би який чоловік написав цю записку, він був саме той, хто підняв о тій порі Вільяма Кервена з ліжка. Але де ж основна частина записки?

— Я уважно оглянув землю, щоб знайти її,— сказав інспектор.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!