Слава ЗСУ!

Г. Бєлих, Л. Пантелєєв

РЕСПУБЛІКА ШКІД

Присвячуємо цю книгу товаришам по школі імені Достоєвського.

Автори

_{З російської переклав В. БЕВЗА}

_{Художник В. ЄВДОКИМЕНКО}

_{Перекладено за виданням: А. ПАНТЕЛЕЕВ. Собрание сочинений в четырех томах. Том второй. Издательство «Детская литература». Л., 1970.}

ПЕРШІ ДНІ

Засновники республіки Шкід. — Горобчик у ролі вбивці. — Сламники. — Перші дні.

а Старо-петергофському проспекті в Ленінграді серед сотень інших кам'яних будівель загубився облуплений триповерховий будинок, якому після революції судилося перетворитися на республіку Шкід.

До революції тут містилося комерційне училище. Потім воно зникло разом з учнями і педагогами.

Вітер і дощ поперемінно лизали кам'яні стіни опустілого училища, пофарбовані в сухотний сірувато-жовтий колір. Холод проникав у будинок і разом з вогкістю та цвіллю розповзався по тихих класах, осідаючи на партах краплями застиглої води.

Так і стояв той посірілий будинок із сльозавими вікнами. Вулиця з чергами, з одягненими в шкірянки людьми, що кудись квапилися, бігли, ніби не помічала його порожнечі, та й ніколи було помічати. Життя вирувало в інших місцях: у раді, в райкомі, в кооперативі.

Але ось одного разу тишу будинку порушив гуркіт кроків. Люди в шкірянках, з портфелями прийшли, щось там оглянули, записали й пішли собі. Потім приїхали підводи з дровами.

Відігрівали будинок, лагодили труби, і нарешті прибула перша партія галасливих шкетів-безпритульних, зібраних не знати звідки.

Багато підлітків під час революції, голоду й громадянської війни розгубили своїх батьків і перемінили сім'ю на вулицю, а школу — на злодійство, готуючись у майбутньому стати справжніми грабіжниками.

Треба було негайно взятися до них, і ось сотні й тисячі порожніх, напівзруйнованих будинків знову приводили до ладу, щоб дати маленьким бандитам притулок, їжу, щоб вони могли вчитися.

Підлітків збирали звідусіль. Їх брали з «нормальних» дитбудинків, з тюрем, з розподільних пунктів, від змучених батьків і з відділення міліції, куди приводили розмаїту безпритульщину просто з облави по кишлах. Комісія при губвно сортувала цих «дефективних», або «важковиховуваних», як називали тоді зіпсованих вулицею дітей, і звідти цю строкату публіку розподіляли по нових будинках.

Так виникла особлива мережа дитячих будинків-шкіл, в шеренгу яких стала і новоспечена «Школа соціально-індивідуального виховання імені Достоєвського», пізніше скорочена її дефективними мешканцями в звучне «Шкід».

Фактично життя Шкіди й почалося з прибуття цієї маленької партії невгамовних шкетів. Перші дні новонародженої школи минали в неймовірному безладі. Чотирнадцяти- і тринадцятирічні дітлахи, зібрані з вулиці, скоро згуртувалися й почали бешкетувати, не звертаючи ніякої уваги на вихователів.

Верховодити одразу ж почав Воробйов, якого з першого ж дня прозвали Горобчиком — почасти через прізвище, почасти через його зовнішність. Він був маленький, незважаючи на свої чотирнадцять років, і за все перебування в школі не виріс ні на півдюйма. Прийшов Горобець разом з хлопцем на прізвище Косоров з нормального дитячого будинку, де він збирався вбити завідуючого школою.

Одного літнього вечора Воробйова за наказом завдитбудинком не пустили гуляти, і він поклявся жорстоко помститися за таке звірство. На другий день Косоров — його вірний товариш — дістав йому револьвер, і Воробйов пішов до кабінету завідуючого. Косоров стояв біля дверей і ждав єдиного пострілу — другого не могло бути, бо в револьвері був тільки один патрон.

Що сталося в кабінеті, лишилося невідомим. Пострілу Косоров так і не почув, а бачив тільки, як розчинилися двері і розлютований завідуючий швидко протягнув за комір блідого Горобця.

Згодом Воробйов розповідав, що, коли він скомандував «руки вгору», завідуючий упав навколішки, і тільки осічка зіпсувала все діло.

За цей невдалий замах і за цілий ряд інших «подвигів» Горобця перевели в Шкіду. Разом з ним перевели і його вірного товариша — Косорова.

Косар, на противагу Горобцеві, був дебелий здоровань, але завжди ходив похмурий. Таким чином, об'єднавшись у «сламу», вони доповнювали один одного.

Жити «на сламу» означало жити в довгій і міцній дружбі. Сламники повинні були всім ділитися між собою, кожен мусив допомагати своєму другові.