Слава ЗСУ!

Прийшовши в Шкіду, сламники зразу поставили все так, що решта шість шкетів боялися й дихнути без їхнього дозволу, а заїка Гога почав догідливо прислужувати новим верховодам.

Склад педагогів ще не підібрали. Вихованцям жилося вільно й весело.

День починався десь об одинадцятій годині ранку, коли розпатлана куховарка заносила в спальню вчорашній обід і чай.

Не встаючи з ліжка, бралися до їжі.

Горобець, потягуючись на ліжку, грізно покрикував тоненьким голосом на Гогу:

— Подай суп! Принести кашу!

Гога беззаперечно виконував накази, бігаючи по спальні, за що одержував милостиву нагороду — цигарку.

Їжі було багато, хоча в місті, за стінами школи, сиділи ще на картках з «восьмушками». Виходило так через те, що в дитбудинку було п'ятнадцять чоловік, а пайків одержували на сорок. Ось чому перші мешканці Шкіди могли жити сито і навіть розкішно.

Уроків у перші дні не було, тому вставали ліниво, годині о дванадцятій, потім зразу одягались і йшли з школи на вулицю.

Частина хлопців під проводом Гоги йшла «скнарити», збирати недокурки, друга частина просто гуляла по навколишніх вулицях, мимохідь заглядаючи й на базар, де, між іншим, тягнула з лотків, тільки-но заґавиться торговець, дрібні речі, як от ножі, ложки, книги, пиріжки, яблука тощо.

На обід Шкіда в повному складі збиралась у спальні і ждала, коли принесуть казани з супом та кашею. Їдальні ще не було, обідали там же, де й спали, зручно вмощуючись на ліжках.

Наситившись, вихованці ставали мляво-спокійні. Наче підсвинки, перекочувались вони на ліжках і вели ліниві розмови.

«Скнари» розбирали мерзлі «чинаші», ретельно відриваючи напір од тютюну й розподіляючи за сортами. Махорку клали до махорки, тютюн до тютюну. Потім цю сиру, промерзлу масу розкладали на папері й починали сушити.

Сушили після вечірнього чаю, коли наставали зимові сутінки, приходила прибиральниця і, грюкаючи кочергою та заслінками, затоплювала грубу.

Сіренький, тьмяний день минав нудно, і тому груба, яка раз у раз бризкала червоними іскрами і в якій стрибали веселі язички полум'я, завжди збирала круг себе всю школу. Посідавши в коло, дітлахи розповідали одне одному свої пригоди, і тут же на краєчку груби сушився тютюн — найдорожча валюта школи.

Сутінки, тепло, поліна, що догоряли в грубі, збуджували у дітей нові думки. Затихали. Кожен думав про своє. Тоді Горобець діставав свою балалайку і тоскним голосом затягував улюблену пісню:

Я в приютах з дитинства скитався, Там життя моє бідне мине. Ах, нащо я на світ появився, Нащо мати родила мене…

Пісні ніхто не знав, але з чемності підспівували, поки Гога, хвацько труснувши чорною головою, не починав грати «Яблучко» на «зубарях».

«Зубарі», або «зубарики», були улюбленою музикою в Шкіді, і кожен новачок насамперед старанно й довго вивчав це складне мистецтво, щоб мати право брати участь у спільних концертах.

Для зубарів важливо було мати слух і добрі зуби, все інше приходило само собою. Техніка цього мистецтва була така. Грали на верхніх зубах, вистукуючи мотив нігтями чотирьох пальців, а іноді й восьми, коли зубарили зразу двома руками. Рот при цьому то відкривали широко, то майже зовсім закривали. Від того виходили звуки потрібної висоти. Специ в галузі зубарів сягали такої віртуозності, що могли без запинки заграти будь-який, навіть найскладніший мотив.

Таким віртуозом був Гога. Сам заїка, він не міг співати й цілком віддався зубарикам. Він був одночасно й диригентом, і солістом шкідського оркестру зубарів. Вишкіривши великі білі зуби, Гога мрійливо закидав голову і швидкими дрібними ударами починав вистукувати мелодію. Потім підхоплював увесь оркестр, усі стихали, було чути тільки відчайдушне тріскотіння зубариків.

Обличчя втрачали людський вираз, ставали якісь тупі ї зосереджені, очі затуманювались і світилися натхненням, властивим кожному музикантові. Грали, звісно, без нот, але з почуттям, запускаючи найкарколомніші варіації, і в творчому пориві не помічали, коли входив завідуючий. Це означало, що вже пора спати.

У перші дні штат Шкіди був страшенно великий. На вісім вихованців — вісім службовців, хоча між ними не було нікого зайвого. Один двірник, куховарка, прибиральниця, завшколою, помічниця зава і три вихователі.

Завшколою — сувора постать. Грізні брови, пенсне на довгому носі й волосся йоржиком. Початок педагогічної діяльності Віктора Миколайовича губився далеко в глибині часу. Про дні своєї молодості він завжди згадував і розповідав з любов'ю. Вихованці боялися його, але скоро вивчили й слабкі сторони. Він любив співати й слухати пісні. Часто, замкнувшись на другому поверсі в залі, він сідав до рояля й починав співати на всю школу «Стеньку Разіна» або «Дні нашого життя».