Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Республіка Шкід

На перших порах за танцюючу ходу його прозвали «Руб двадцять», але потім, коли придивились і полюбили його, називали не інакше, як дядя Дима.

Тюленчук був українець, тихий і трохи сентиментальний. Він любив свою батьківщину і свій предмет — російську мову. В роботі Юнкому він узяв надзвичайно діяльну участь, і незабаром літгурток Юнкому став найсильнішим з усіх гуртків. Спочатку гуртківці вели роботу замкнуто, потай, а коли зміцніли і згуртувалися, винесли її напоказ усій школі.

Літгурток почав улаштовувати регулярні збори, на яких гуртківці читали свої твори. Виходили літературні альманахи. За альманахами з'явилися літературні суди над героями класичних творів, а на довершення всього літгрупа Юнкому відкрила своє видавництво і дала гуртку назву «Зелене кільце».

«Зелене кільце» — це не просто гарні слова, це алегорія. Співдружність — кільце молодих, зелених літераторів.

І тепер здійснилася мрія Японця про хороший літературний журнал.

«Зелене кільце» заснувало видання товстого літературно-художнього щомісячника «Аргонавти». А через деякий час вийшов і перший випуск бібліотечки «Зелене кільце» з поемою Пантелєєва про блокаду та голод.


«Лондон — Чікаго Без передишки» – Ясний і чіткий Клич реклам…


Так починалася ця поема, що мала назву «Ми — їм». За цим випуском почали виходити і інші.

Юнком твердо став на рейки. Пожвавилася кімната Юнкому. Гуртки працювали одночасно в чотирьох кутках, а посередині, за столом, уткнувшись у книжки, сиділи аматори читання. І, як тоді, в темну ніч, у ніч народження підпільної комуністичної організації, чути було уривки мови, але вже не приглушені й тихі, а дзвінкі і вільні:

— Другий конгрес Комінтерну… Двадцятий рік… Тридцять сім країн…

І слухачі, затамувавши подих, уважно вслухалися в слова лектора.

— Добре, — казав Пантелєєву лагідний у такі хвилини Янкель, що зовсім недавно став його сламником.

— Добре, — підтверджував Льонька, оглядаючи чистеньку веселу кілі матку.

— Комінтерн… Умови партіям, які вступають… Розкладу не повинно бути… Пропаганда…

Б'ються нові слова й глибоко западають у голови юнкомців. Усміхається червоний прапор школи, поставлений у куток, вкритий чохлом, і підморгує весело жовтенький соняшник з двома літерами «ШД» — герб республіки Шкід.


СОДОМ І ГОМОРРА

Безвладдя. — Сивер Долгорукий. — Ост-інд-кофе. — Перший наліт. — Гульня. — Босоніж на форді. — Два юнкомці і Пірль Уайт. Содом і Гоморра.


Вікмиксор поїхав до Москви на якийсь з'їзд працівників соцвиху. Управління республікою перейшло до Еланлюм. Хоча це й була людина з сильним характером, вона все-таки була жінкою. Шкідці відразу ж це зрозуміли, і зрозуміли по-своєму. Вони забуянили. Жінка, на їхню думку, була істотою набагато безвільнішою, ніж чоловік, та ще такий чоловік, як Вікмиксор. І цього було досить, щоб Шкіда забешкетувала.

Спочатку особливих бешкетів не було, просто погіршала дисципліна: пізніше лягали спати, спізнювались у їдальню і на уроки, частіше говорили грубощі вихователям. Але незабаром знайшлися хлопці, які зрозуміли, що з такого становища можна мати користь. Ватажком став Сивер Долгорукий, що недавно прийшов у Шкіду.

Походження він був, за шкідськими масштабами, високого — сип артиста, а зовнішність мав дуже грубу, чому й дістав у Шкіді прізвисько Гужбан.

Гужбан народився в інтелігентній сім'ї — батько, матір і сестра його, як сказано вище, були артисти. Звикнувши до вільного життя богеми, батьки віддали сина змалечку у приют для дітей артистів. Там Сивер пробув до дев'яти років і вже встиг показати свою натуру. В «артистичному» приюті він крав, хуліганив. Його перевели в Царське Село, в приют класом нижче. Там він показав себе повністю, крав уже запоєм: у начальства, обслуговуючого персоналу і навіть у товаришів. Вчився в Царськосельській гімназії, але вчитися не любив, ледарював і до того ж виявив злодійські здібності. З першого ж класу його вигнали. Незабаром вигнали і з приюту — перевели в інший приют, для дефективних…

Сталося це вже після революції. На той час Сивер Долгорукий встиг навіки втратити батька, матір і сестру. Батько вмер, а матір і сестра виїхали невідомо куди, забувши про нього, — може, в гарячці, а може, й навмисно. Долгорукий пішов по дефективних приютах, з кожного вилітав за крадіжки, в деяких ніби ставав серйознішим, але, не витримавши й прокравшись, ішов далі. Побував у лаврі і зрештою якось потрапив у Шкіду. Сюди він прийшов, маючи репутацію «безнадійного», але Вікмиксор прийняв його, бо не вважав, що можна говорити про безнадійність хлопця, якому щойно минуло п'ятнадцять років. А втім, вік Долгорукого завжди і для всіх лишався загадкою. Він казав, що йому п'ятнадцять років, а на вигляд здавалося — не менше вісімнадцяти. Перевірити ж було неможливо — метрику Долгорукого загубили, отож дуже ймовірно, що в роках він прибріхував, — можливо, для того, щоб відтягти строк підсудності. В усякому разі він прийшов з дуже недоброю славою, в Шкіді одразу ж почав бешкетувати, красти, а тут підвернулося «безвладдя», і він повністю показав свою натуру.

Попередня
-= 110 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!