Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
♦
Гужбан був у сламі з Циганом. Циган, сам хлопець розвинений, любив дружити з хлопцями молодших класів, і притому дуже часто з страшенними бешкетниками. Може, розраховував уберегти їх од остаточного падіння, хоч і сам у моральному відношенні був не дуже стійкий. Гужбан був хитрий і водночас сильний. Тільки перед ним знічувався Циган. Долгорукий зумів підкорити його своїй волі.
Одного разу після уроків Гужбан зайшов у четверте відділення і покликав Цигана:
— Ходімо, мені треба з тобою поговорити.
Циган встав і вийшов з класу. Вони пройшли у верхній зал і сіли на підвіконня.
— У чому справа? — спитав Циган.
Гужбан озирнувся навкруги і, прицмокнувши язиком, таємниче пробасив:
— Діло є… Заробити можна.
— На чому?
Гужбан ще раз передбачливо озирнувся.
— Кофе… — зашепотів він. — Голий пан бачив… Споживчого товариства кофе… у дворі. Там мішок стоїть. Голий з Козлом дірку проколупали, фунтів два у кишенях винесли й чухонці за двадцять лимонів вивалили… Чув?
— Чув… Ну й що?
Гужбан нахилився до самого вуха Громоносцева.
— Кофе ж дороге…
— Ну то й що? — повторив Циган.
— У мішку його, мабуть, на цілий мільярд…
Циган здригнувся, потім зблід.
— Розумію, — прошепотів він. — Але я не хочу, слово честі, Гужбан, я цього більше не хочу…
— Дурень. Щастя в рот лізе, а він — «не хочу».
— Ми ж засиплемося…
— Дзуськи. У тому ж і річ — обробимо все так, що й сліду не залишиться. Повір мені.
Циган стояв, спершись ліктем на підвіконня, кусаючи губи й бігаючи поглядом по підлозі.
— Коли? — спитав він.
— Уночі. Тут просто не можна взяти, треба з хитрістю.
Циган уже погодився, а погодившись, увійшов в. азарт.
— Хто й хто? — промовив він. — Удвох незручно, треба ватагою. Голий і Козел уже в курсі, я думаю, треба взяти їх у сламу.
— Гаразд.
Сламники відшукали Старолинського і першокласника Козла. Пояснивши одверто суть справи, вони відразу ж дістали згоду.
Тільки Голий пан трошки опирався, як доти опирався Циган, але й він, через своє безвілля, вже за півхвилини ввійшов до ватаги.
Товариші одразу розподілили ролі. Циган і Гужбан роблять діло, інші два — зекають.
План крадіжки кофе розробили докладно, над цим довго міркували в розваленому сараї на задньому дворі.
♦
У великій шкільній спальні було тихо. Іноді поскрипували дверцята електричного вентилятора та хропіли вихованці, кожен по-своєму — хто з присвистом, хто хрипко, хто ніжно й рівно. Електрична лампочка, застигнувши, не миготіла…
За стіною, у квартирі Еланлюм, саксонські куранти пробили другу годину. Тієї ж миті у різних кутках спальні чотири голови підвелися над подушками й прислухались. Усі інші хлопці лежали, не ворушились і хропіли, як і раніше. Тоді четверо, тихо стрибнувши на підлогу, крадькома пробралися до дверей і вийшли в коридор.
— Униз, — прошепотів Гужбан.
Зійшли парадними сходами вниз, до запасного виходу з швейцарської. Але двері, які звичайно замикалися тільки на засув, тепер були замкнені на ключ.
— Чортова бабка! — вилаявся Циган.
— Нічого, — відповів Гужбан. — Гайда нагору, через вихідні двері.
— А ключ?
Гужбан не задумувався:
— Гайда нагору. Підкупимо чергового, та й годі… Коли прийдемо, кажіть, що в убиральню йшли, завернули покурити.
Але хитрощі були непотрібні. На кухні горіло світло, таргани бігали по викладених кахлями стінах, розмірено цокав годинник. Черговий Горобець сидів біля стола, поклавши голову на руки. Гужбан сам пройшов на кухню і, підступивши навшпиньках до Горобця, зазирнув йому в обличчя… Горобець спав. Гужбан тихо висунув шухляду стола і, діставши великий, надітий на дротяне кільце ключ, так само обережно засунув шухляду і вийшов з кухні…
Лишилося відімкнути вихідні двері. Це було неважко. Чотири хлопці спустилися сходами на подвір'я.
Ніч була дуже тепла. Пахло гнилим деревом і землею. У шкідських вікнах було темно. Тільки нагорі в мансарді, де жив Олмикпоп, світила миготливим вогником гасова лампа. Десь на вулиці проїхала візницька прольотка, лунко процокали підкови по бруківці, і знову завмерла ніч.
— Тссс… — прошепотів Гужбан; видно було, як у темряві блиснули зціплені білі зуби.
Крадучись по стіні, пройшли до дверей, що вели в магазин ПЄСТ[8]. Біля залізних дверей стояв, як непотрібна річ, мішок. Циган нахилився і прочитав при світлі ліхтаря:
— «Брітіш… ост-інд-кофе». Кофе! — мало не закричав він. — І правда — кофе, хай йому чорт!
