Слава ЗСУ!

_{Звертаючися до президента, Л. Пантелєєв каже:}

_{«… Я в той час не був письменником. Я був тим самим голодуючим, яким ви допомагали.}

_{Я був безпритульним, бродягою і в тисяча дев'ятсот двадцять першому році попав у виправний заклад для малолітніх злочинців. Я висловлююся вашою мовою, бо боюся, що ви мене не зрозумієте. По-нашому, я був соціально-запущеним і попав у дефективний дитбудинок імені Достоєвського…»}

_{Певно, не сподіваючись на літературну обізнаність президента Гувера, Пантелєєв вважає за потрібне цілком серйозно пояснити:}

_{«… Достоєвський — це такий письменник. Він уже вмер».}

_{А потім веде далі:}

_{«У цьому будинку нас жило шістдесят чоловік. Гарний був час.}

_{Для вас — тому, що тільки недавно закінчилася світова війна і ваша країна з апетитом поїдала і перетравлювала воєнні прибутки…}

_{Для нас цей час був гарним тому, що вже закінчувалася громадянська війна і наша Червона Армія поверталася додому з переможними піснями, хоча й у рваних опорках. І ми теж бігали без чобіт, ми ледве прикривали свою наготу ганчірками і писали диктанти й задачі олівцями, які рвали напір і ламалися на кожній комі. Ми голодували так, як нс голодують, мабуть, ваші вуличні собаки. І все-таки ми завжди всміхалися. Бо цілюще повітря революції замінювало нам і кисень, і калорії, і вітаміни…»}

_{Далі, в «Листі до президента» розповідається, як у благодійній їдальні АРА хтось перекреслив хімічним олівцем навхрест обличчя Гувера, що самовдоволено дивився з портрета, і під портретом написав: «Old devil» («Старий диявол»).}

_{Сталося це незабаром після того, як на американському пароплаві «Old devil», що стояв у петроградському порту, офіцер у кашкеті з золотими зірками жорстоко побив кухаря-негра, котрий кинув шкідцям з борту якийсь пакетик.}

_{Хто саме перекреслив портрет Гувера чорнильним олівцем, ні автор «Листа до президента», ні його тодішні товариші не знали, але на грізне запитання: «Хто це зробив?» усі вони, не змовляючися, встали з-за стола і хором відповіли: «Я!»}

_{За цю історію їх вигнали з їдальні АРА, позбавили американської шоколадної каші, маїсового супу, какао й білих булок, а заодно й відпустки на цілих два місяці.}

_{«Знову ми сьорбали несмачний ріденький суп з мороженою картоплею. Знову жували ми хліб з кофейної гущі. І знову й знову ми набивали свої шлунки кашею, в якій було більше каміння, аніж цукру чи масла…»}

_{Вихованці школи для дефективних, які так довго не визнавали ніяких законів і не були в злагоді з міліцією та карним розшуком, відчували себе, однак, радянськими громадянами, дітьми революції.}

_{Часто вони запитували Вікмиксора:}

_{«— Вікторе Миколайовичу, чому у нас у школі не можна організувати комсомол?}

_{Вікмиксор хмурив брови й відповідав, розтягуючи слова:}

_{— Дуже просто… Наша школа дефективна, майже з тюремним режимом, а в тюрмах і дефективних дитбудинках осередки комсомолу організовувати не дозволяється… Вийдете з школи, рівноправними громадянами станете — можете і в комсомол, і в партію записатися».}

_{Хлопці довго й настійливо просять Вікмиксора дати їм учителя політграмоти, але після кількох невдалих гастролей дуже сумнівних викладачів самі вирішують організувати гурток, щоб вивчати політграмоту й марксизм. Збираються по ночах у дров'яному сараї або в коридорі вогкого напівзруйнованого будинку. В жовтому світлі недогарка Єонін, на прізвисько Японець, трохи більш обізнаний у галузі політики, ніж інші шкідці, читає їм доповіді про з'їзд комсомолу, про конгрес Комінтерну.}

_{Збори ці оточені романтичною таємницею, і паролем для учасників стають приказки з жаргону картярів і кримінальників:}

_{«— Чотири збоку! Вашим край».}

_Або:

_{«— Гроші ваші! Будуть наші!»}

_{Про нічні зборища стало нарешті відомо всюдисущому Вікмиксорові. Як і в багатьох інших випадках, він зумів вчасно підхопити й спрямувати в нове русло витівку шкідців. За його порадою, замість «підпільного комсомолу» було організовано в школі відкритий гурток, якому дали назву «Юний комунар», скорочено — Юнком.}

_{На перших порах юнкомцям довелося витримати шалений опір шкідської орди, та й самі вони неодноразово зривались. І все-таки юнком зрештою став силою, на яку вже не могли не зважати найзакореніліші призвідці бешкетів та крадіжок.}