Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Республіка Шкід

У спальні топилася груба, і коло неї грілись Японець, Окраєць та Янкель.

Маленький чоловік оглянув ряди ліжок і, хоч було ясно видно, що це спальня, спитав:

— Це що, спальня?

Хлопці здивовано перезирнулися, потім Япончик зробив улесливу міну й солодко відповів:

— Так, це — спальня.

Чоловік тихо кашлянув.

— Так. Так. Гм… Це ви грубу топите?

— Так, це ми грубу топимо. Дровами, — уже в'їдливо відповів Японець, проте чоловік не звернув уваги.

— Гм… І ви тут спите?

— Так, і ми тут спимо.

Чоловік хвилину походив по кімнаті, потім підійшов до стіни й помацав портрет Леніна.

— Це що ж — самі малювали? — знову спитав він.

У повітрі запахло комедією. Янкель підморгнув хлопцям і відповів:

— Так, це теж самі малювали.

— А хто ж малював?

— А я малював. — Янкель, вдаючи серйозного, підійшов до вихователя і мовчки втупив у нього погляд, чекаючи нових запитань.

Маленький чоловік оглянув кімнату ще раз і спинив погляд на ліжках.

— Це — ваші ліжка?

— Так, наші ліжка.

— Ви спите на них?

— Ми спимо на них.

Потім Янкель зовсім невинно додав:

— Між іншим, вони дерев'яні.

— Хто? — не зрозумів вихователь.

— Та наші ліжка.

— Ах, вони дерев'яні! Так, так, — бурмотів чоловік, не знаючи, що сказати, а Янкель уже зарвався і так само невинно вів далі:

— Так, вони дерев'яні. І на чотирьох ніжках. І вкриті ковдрами. І стоять на підлозі. І підлога теж дерев'яна.

— Так, підлога — дерев'яна, — машинально підтакнув халдей.

Японець хихикнув. Жарт видався забавним, і він, наслідуючи Вікмиксора, непомітно розтягуючи слова, з серйозною важністю промовив, звертаючись до вихователя:

— Зверніть увагу. Це — груба.

Халдей уже нервував, але жарт тривав.

— А груба — кам'яна. А це — дверцята. А сюди кидають дрова.

Маленький чоловік уже розумів, що з нього сміються, і поспішив вийти з кімнати.

Незабаром уся Шкіда вже знала, що по будинку ходить чоловік, який про все питає.

За чоловіком почала ходити юрба цікавих, а більш пустотливі йшли поперед нього й під загальний регіт запобігливо пояснювали:

— А отут — двері…

— А це — клас…

— А це ось — парти. Вони дерев'яні.

— А це — стіни. Не вдартеся.

Через півгодини зацькований новачок сховався в канцелярії, а натовп хлопців гоготав біля дверей, збиткуючись над жертвою допитливості.

Заляканий такою зустріччю, маленький чоловік більше не приходив у Шкіду. Людина в котелку зрозуміла, що їй тут не місце, і пішла так само тихо, як і прийшла.

Не так просто було з іншими.

Одного разу Вікмиксор відрекомендував хлопцям нового вихователя.

Вихователь справив на всіх прекрасне враження, і навіть шкідці, яких важко було обманути, відчули в новачку якусь силу й привабливість.

Він був молодий, гарної статури, мав гучний голос. Чорні непокірні кучері кошлатою шапкою метлялися на гордо піднятій голові, а очі блищали, як у лева.

У перший же день чергування йому довелося витримати виховну пробу. Треба було вести Шкіду в лазню.

Проте юнак не злякався, і вже з другої перерви голос його заклично гримів у класах:

— Вихованці! Одержуйте білизну. Сьогодні підете в лазню.

Шкідці — народ неповороткий, важкий на підйом. Любителів ходити в лазню серед них — мало. Відразу ж десяток гугнявих голосів застогнав:

— Не можу в лазню. Голова болить.

— У мене поперек ниє.

— Руку ломить.

— Чого мучите хворих? Не підемо!

Але номер не пройшов. Голос новачка загримів так переконливо і владно, що навіть Вікмиксор, який саме проходив мимо, розчулився й подумав: «З нього вийде добрий вихователь».

Шкідці скорилися. Бурчали, але йшли одержувати білизну в гардеробну, потім вишикувалися по двоє в залі й затихли, чекаючи вихователя.

А вихователь у цей час одержував у коморі місячний пайок продуктів як аванс.

Учні чекали разом з Вікмиксором, який хотів зайвий раз полюбуватися енергійним новачком. Нарешті той прийшов. За спиною у нього гойдався рюкзак з продуктами.

Він гучно скомандував рівнятися, потім раптом зам'явся, нерішуче підійшов до Вікмиксора і стиха мовив:

— Вікторе Миколайовичу, розумієте, я не знав, що учні підуть у лазню… І тому не взяв білизну.

— Ну, то в чім же річ?

— Та я, розумієте, хочу попросити, щоб мені на один день дали казенну білизну. Звісно, як тільки змінюся, я її принесу.

Звичайно таке не дозволяли, але вихователь був такий симпатичний, так сподобався Вікмиксору, що той мимоволі погодився.

Попередня
-= 19 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!