Слава ЗСУ!

Це він ловив щурів. Ловля щурів була останнім часом його улюбленою розвагою. Горобець сам винайшов цей спосіб, яким дуже пишався.

Япончик сидів у класі, шморгав носом і з величезною наполегливістю перекладав вірші Шаміссо з німецької на російську. Перекладати було важко, але Японець, затуливши пальцями вуха, невтомно добирав і бубонів уголос непіддатливий рядок вірша:

Я в своїх думках, прекрасних, легких… Я в думках своїх, прекрасних, легких… Я в прекрасних і веселих думах… Я в веселих думах і прекрасних…

І так без кінця. Доти, поки рядок нарешті не набирав належної форми і не ставав на місце.

Громоносцев довго, позіхаючи, дивився на стелю, потім вийшов з класу і, піймавши якогось шкета з молодшого відділення, привів його в клас. Прив'язавши до ноги малюка мотузку, він ліниво мружився, посміхався і наказував:

— Ану, мопсику, потанцюй.

Мопсик спершу спробував зіграти на Миколчиному милосерді і завив:

— Ой, Миколко! У мене пога болить!

Але Громоносцев тільки посміювався.

— Нічого, мопсику, потанцюй.

У кутку за класною дошкою розучував пісню Бобер, який недавно прибув у Шкіду. Він співав куплети, почуті десь у кіно, і акомпанував собі, щосили барабанячи кулаками по дошці:

Ай! Ай! Петроград – Пречудовий град. Петро-Петро-Петроград – Славний град!..

Дошка рипіла, ухала і тріщала під могутніми ударами.

За партою сидів Янкель, малював коня. Потім малювати набридло, і він, безглуздо втупивши погляд у стіну, забурмотів:

— Дер катер гейт нах хаузе. Дер катер гейт нах хаузе.

Янкель ненавидів німецьку мову, і це було єдине речення, яке він добре знав, прекрасно вимовляв і яким оперував на всіх уроках Еланлюм.

Осторонь сиділи групою одноокий Мамочка, Окраєць, Косар і Гога.

Вони грали в мотузку.

Перебираючи з пальця на палець кусок мотузки, робили вигадливі фігури й одразу ж ледве розплутували їх.

Раптом усі, хто був у класі, насторожилися і прислухалися. Згори почувся шум. Над головами тупотіли десятки ніг, і стіни класу тривожно стогнали під штукатуркою, що сипалися на підлогу.

— Щура впіймали! — радісно вигукнув Мамочка.

— Щура впіймали! — підхопили всі інші й помчали нагору.

В залі зчинилася метушня.

Посеред залу крутився Горобець, ледве тримаючи довгу мотузку, на кінці якої судорожно звивався великий сірий щур.

Попід стінами юрмилися шкідці.

— Ну, я зараз його випущу, а ви ловіть, — скомандував Горобець.

Він швидко нахилився і надрізав мотузку майже біля самісінької шиї щура.

Пролупав писк торжества.

Щур, оглушений страшенним шумом, заметався по залу, не знаючи куди сховатись, а за ним з криком, реготом, вищанням бігала юрба шкідців, намагаючись затоптати його ногами.

— О-о-о!!! Лови!

— А-га-а… Бий!

— Души!

— І-і-их!

Зал здригався під дрібним тупотінням ніг і від могутнього реву. Тихо бряжчали шибки у високих шкільних вікнах.

— О-го-го!!! Лови! Лови!

— Забігай зліва-а!

— Ногою! Ногою!

— Дава-ай!

Двері залу були щільно зачинені. Щілини заткнуті. Всі шляхи відступу сірій істоті було відрізано. Марно тикався її гострий ніс у кутки. Всюди стіни й стіни. Нарешті Мамочка, відчувши себе героєм, помчав напереріз зацькованому щуру і енергійним ударом ноги порішив його.

Мамочка, задоволений, гордо оглянув хлопців, що стовпилися навколо, — сподівався почути похвалу, але ті сердито забурчали. Їм зовсім не хотілося закінчувати таку цікаву розвагу.

— Ого! Розхрабрився!

— Сволота! Треба було вбивати?

— Подумаєш, герой, відзначився! Так би й кожен міг! Шкідці розходились незадоволені.

В цей час унизу Бобер закінчив молодецьку пісеньку «Ай-ай, Петроград», затужив і перейшов на романс:

В шумнім платті муаровім, В макінтоші резиновім…

Потім затягнув було «Розлуку», але одразу ж обірвав себе і голосно позіхнув.

— Піти потанцювати, чи що, — пропонував він нудьгуючи.

— Ходімо, — підтримав Циган.

— Ходімо, — підхопив Янкель.

— Ходімо! Ходімо! Танцювати! — пожвавішали всі.

Янкель помчав до вихователя і, впіймавши його десь у коридорі, почав канючити:

— Заграйте, дядю Сергію. Га? Один вальсик і що-небудь ще.

У Білому залі зібралося все доросле населення республіки. Шкідці, як на балу, обирали партнерів, і пари церемонно ставали одна за одною.

Дядя Сергій мрійливо задрав голову, вдарив по клавішах, і під звуки «Дунайських хвиль» пари закружляли у вальсі.