Слава ЗСУ!

Незабаром старші звикли до своєї ролі і вже свідомо старалися не думати про своє падіння.

Тільки Янкель, як і раніше, лишався незалежний, і його ставлення до лихваря не змінилося на краще. Силу опиратися давав йому хліб. Він був старостою кухні і тому міг протиставити багатству Слайонова своє власне багатство.

Проте в глибині душі Янкель мимоволі відчував повагу до павучка-лихваря. Його вражало те вміння, з яким Слайонов покорив Шкіду. Янкель визнавав у ньому спритника, трошки навіть заздрив йому, але ретельно це приховував.

Тим часом Слайонов готував останню атаку, щоб закріпити владу. Незавойованим лишалося тільки третє відділення, яке треба було взяти в свої руки. Годувати третій клас, як четвертий, було збитково й невигідно, затягнути його в борги, як перший клас, теж не вдалося. Там сиділи не такі дурні хлопці, щоб брати восьмушку хліба за чвертку.

Тоді Слайонов застосував до третього відділення нову зброю.

Якось після уроків шкідці, як звичайно, зібралися в своєму клубі побалакати й покурити.

Клубів у шкідців було два — верхня і нижня вбиральні. Але у верхній було краще. Вона була велика, досить світла й більш-менш чиста.

Колись тут містилася ванна, потім її зняли, але пробкові стіни лишилися, лишилась і клейончата підлога. При бажанні тут можна було з комфортом проводити час, і, головне, тут можна було курити з меншим риском засипатись.

У вбиральнях завжди було весело й якось по-сімейному затишно.

Клубочився дим у світлі вугільної лампочки. Велися збуджені розмови, і було підозріло тепло. На запах шкідці не звертали уваги.

Вбиральні настільки ввійшли в побут, що ніяка боротьба халдеїв з цим злом не допомагала. Тільки-но, було, вихователь вижене хлопців з убиральні й одійде на хвилину, як вона знову наповнювалась вщерть.

У верхній вбиральні Слайонов і почав атаку на незалежне трете відділення.

Він саме зайшов у розпалі пожвавлення, коли у вбиральні було, повнісінько хлопців. Недбало махнувши в повітрі гральними картами, Слайонов мовив:

— З ким в очко кинути?

Ніхто не відгукнувся.

— З ким в очко? На хліб за вечірнім чаєм, — знову повторив Слайонов.

Худенький, відчайдушний Туркін з третього відділення прийняв виклик.

— Ну, давай кинемо. Раз на раз!

Слайонов з готовністю змішав заяложені карти.

Навколо гравців зібрався натовп. Усі стежили за грою Турки. Всі хотіли, щоб Слайонов програв. Туркін набрав вісімнадцять очок і зупинився.

— Побий. Досить, — тихо сказав він.

Слайонов відкрив свою карту — король. Другою картою був туз.

— П'ятнадцять очок, — пронісся збуджений шепіт глядачів.

— Береш? — спитав Туркін занепокоєно.

Слайонов усміхнувся.

— Звісно!

— Король!

— Дев'ятнадцять очок. Досить.

Туркін програв.

— Ну, давай на завтрашній ранковий зіграєм, — знову запропонував Слайонов.

Товстий Устинович, найрозсудливіший з третьокласників, спробував спинити.

— Перестань, Турка. Не грай. Але той уже загорівся.

— Іди к чорту! Не твій хліб програю. Давай карту, Слайонич.

Туркін знову програв.

Далі гра пішла гарячковим темпом. Щастя переходило від одного до другого.

Відірватися темпераментний Турка вже не мав сили, і гру переривали тільки на уроках та за вечірнім чаєм.

Потім вони грали, грали й грали.

У третьому відділенні панувало неймовірне збудження. До класу раз у раз вривалися гінці й повідомляли новини:

— Туркін виграв у Слайонова десять пайок.

— Туркін програв п'ять.

Уже продзвенів дзвоник, що кликав спати, а гра все тривала.

У спальні, на ліжках відсутніх вихованців, хтось запобігливо зробив опудала з ковдр і подушок…

Уранці стало відомо: Туркін програвся геть. Він за одну піч програв двотижневий пайок і тепер повинен був щодня віддавати весь свій хліб Слайонову.

Незабаром така сама історія трапилася з Устиновичем, а далі почалася дика картярська гарячка. Очко, мов заразлива бацила, поширювалось у школі, і найбільше — у третьому відділенні. Виникали на день, на два маленькі королі виграшу, але їх одразу з'їдав Слайонов.

Чи то йому щастило, чи він махлював, але він завжди був у виграші. Невдовзі третє відділення вже майже повністю залежало від нього.

Тепер три чверті школи платило йому борги натурою.

Слайонов ще більше виріс. Він став наймогутнішим у Шкіді. Завжди був оточений почтом старших, і з його широкого обличчя не сходив вираз блаженства.

Цей час особливо запам'ятався Шкіді. Слайонов щодня влаштовував бенкети в четвертому відділенні, відгодовуючи свою гвардію.