Слава ЗСУ!

В чаду нестримного горлохватства зростала його могутність. Шкіда стогнала, голодна, а засліплені обжерливістю старшокласники не звертали на це ніякої уваги.

Щодня півшколи віддавало хліб маленькому жирному павуку, а той вимінював хліб на гроші, ковбасу, масло, цукерки.

Для цього він тримав цілу армію агентів.

Через голод у Шкіді почало розвиватися нове заняття — «прислуговування».

Першими «прислуговуючими» стали Кузя й Коренєв. За шматочок хліба ці вічно голодні діти готові були зробити все, що їм накажуть. І Слайонов наказував.

Він уже нічого не робив сам. Якщо його посилали пиляти дрова, він негайно знаходив заступника за плату: давав шматок хліба — і той виконував за нього роботу. Так було в усьому.

Незабаром усе четверте відділення перейшло на становище дармоїдів-буржуїв.

Усі роботи за них виконували молодші, а оплачував цю роботу Слайонов.

Увечері, коли Слайонов приходив у четверте відділення, Японець схоплювався з місця і кричав:

— Ставайте на коліна, йде його величність хлібний король!

— Ура, ура, ура! — підхоплював клас.

Слайонов усміхався, кланявся і робив знак Кузі, який супроводжував його. Кузя хутенько діставав з кишені принесені закуски і розставляв усе на парті.

— Віват хлібному королю! — горлав Японець. — Хай буде благословенне жрання вечірнє! Зсовуйте столи, щоб віддати належне иапиткам і наїдкам повелителя нашого!

На зсунутих партах миттю виростали гори цукерок, тістечок, згущене молоко, ковбаса, шинка, сахарин.

Шум і гам учинялися неймовірні. Починалося справжнє «жрання вечірнє». Натоптуючи роти, розмахуючи товстими, двоповерховими бутербродами, старші наперебій вихваляли Слайонова.

— Бог! Божок! — надривався Японець, ляскаючи Слайонова по жирному плечу. — Божок наш! Золотий телець, рум'яненький, гладенький!

І, припадаючи на одне коліно, під загальний нестямний регіт простягав Слайонову недогризок сосиски й умовляв:

— Повелителю! Благослови трапезу!

Слайонов хмикав, усміхався і, хитро поглядаючи швидкими очицями, благословляв — дрібно хрестив сосиску.

— Ах чорт! — захоплено верещав Циган. — Славу йому проспівати!

— Ноші королю! На руках нести короля!

Молодші, що були тут присутні, підхоплювали Слайонова на руки і носили його по класу, а старші, піднявши швабри — опахала — над головою лихваря, ходили за ним і ревіли дикими голосами:

Слався ти, слався, Наш золотий телець! Слався ти, слався, Слайонов-молодець!..

Церемонія закінчувалась урочистим покладенням вінка, який нашвидкуруч скручували з паперу.

Доїдаючи останній шматок тістечка, Японець виголошував промову-подяку.

♦

… Одного разу під час чергового бенкету Слайонов особливо розійшовся.

Їли, кричали, співали славу. А біля дверей товпилася купка голодних боржників.

Слайонов сп'янів од вихвалянь.

— Я всіх можу нагодувати, — кричав він. — У мене вистачить.

Раптом погляд його впав на Кузю, який сумно стояв у кутку. У Слайонова сяйнула думка.

— Кузю! — заревів він. — Йди сюди, Кузю!

Кузя підійшов.

— Ставай на коліна!

Кузя здригнувся, на хвилину зніяковів; щось схоже на гордість заговорило в ньому. Але Слайонов наполягав.

— На коліна. Чуєш? Нагодую тістечками.

І Кузя став, важко нагнувся, ніби зламався, і низько опустив голову, ховаючи від товаришів очі. Обличчя Слайонова розплилося в задоволеній усмішці.

— На, Кузю, шамай. Мені не шкода, — сказав він, кидаючи уклінному Кузі шматочок тістечка. Раптом ще одна блискуча думка прийшла йому в голову.

— Гей, хлопці! Слухайте! — Він скочив на парту і, коли всі стихли, заговорив: — Кузя буде мій раб! Чуєш, Кузю? Ти — мій раб. Я — твій пан. Ти в мене працюватимеш, а я тебе годуватиму. Встань, раб, і візьми сосиску.

Кузя зблід, але покірно підвівся і, взявши подачку, відійшов у куток. На мить у класі запала ніякова тиша. Японця пересмикнуло від принизливого видовища. Те саме відчули Громоносцев і Горобець, а Мамочка відверто обурився:

— Ну й сволота ж ти, Слайонов.

Слайонов сторопів, відчув, що зарвався, але вже в наступну мить оговтався і голосно заспівав, намагаючись заглушити бурчання Мамочки.

Рабство з легкої руки Слайонова прищепилось, і насамперед завели собі рабів за рахунок лихваря четвертовідділенці. Всі вони відчували, що роблять, погано, але кожен про себе намагався пом'якшити свою вину, звалюючи на іншого.

Рабство стало громадським явищем. Раби прибирали вранці ліжка своїх повелителів, мили за них підлоги, носили дрова й викопували всі інші доручення.