Слава ЗСУ!

Могутність Слайонова досягла межі.

Він був вершителем долі, після завідуючого він був другим правителем школи.

Коли виявилося, що хліба у нього більше, ніж він міг витрачати, Слайонов почав самодурствувати. Він собі на втіху примушував рабів співати й танцювати.

Під час кожного такого видовища були присутні й старші. Згнітивши серце, вони дивилися на кривляння молодших і вдавано посміхались.

Їм було до нудоти гидко, але надто далеко зайшла їхня дружба з Слайоновим.

А великий лихвар біснувався.

Часто, лежачи в спальні, він рантом піднімав свою лискучу морду й голосно викрикував:

— Ей, Кузю! Раб мій!

Кузя покірно вискакував з-під ковдри і, тремтячи від холоду, ждав наказів.

Тоді Слайонов, гордовито позираючи на сусідів, казав:

— Кузю, почухай мені п'яти.

І Кузя чухав.

— Не так… Чорт! Нижче. Та не шкрябай, а потихеньку, — командував Слайонов і звивався, мов сибірський кіт, тихо хихикаючи від задоволення.

Щодня ввечері він за хліб наймав казкарів, які повинні були говорити доти, поки Слайонов не засинав.

Прибуток Слайонова з кожним днем зростав. Він одержував щодня мало не весь пайок школи — півтора-два пуди хліба — і годував старших. За це старші влаштовували йому овації, називали його «Золотим тельцем» і «Хлібним королем».

Слайонов був першим багатієм не тільки в Шкіді, а, певно, і в усьому Петрограді.

Так тривав розгул Слайонова, а тим часом наростало невдоволення.

Дедалі частіше й частіше на кухні у Янкеля збиралася трійка змовників.

Там, причинивши двері, за чаєм з хлібом і сахарином вони обговорювали вчинки Слайонова.

— Ой і сволота ж цей Слайонов, — обурювався Мамочка, поблискуючи одним оком. — Я б його зараз відлупцював, хоч він і дужчий за мене!

— І варт-то. І варт-то, — заїкався Гога, але Янкель розсудливо вмовляв:

— Почекайте, хлопці, настане час, ми з ним поговоримо.

Трійка ця показала Слайонову свої кігті. Одного разу, коли він спробував заговорити з Мамочкою і милостиво запропонував йому сахарину, той обурився.

Прямолінійний і страшенно запальний Мамочка спершу покрив Слайонова добірною лайкою, потім почав йому вичитувати:

— Та я тебе, сволота нещасна, зараз кочергою приб'ю, лихвар поганий! Обікрав усю школу. Ти, пліснява, краще зі мною і не балакай, а то, дивись, морду роз'юшу!

Напад був несподіваний. Мамочка шукав тільки приводу, а Слайонов зовсім не думав, що противники можуть бути такі стійкі і сердиті.

Скандал відбувся в людному місці. Навкруги стояли й слухали раби і схвально, хоч і боязливо, хихикали.

Слайонов так сторопів, що навіть не знайшов як відповісти і, осоромлений, помчав у четверте відділення.

Там він сів у кутку й зробив плачливу міну.

— Ти чого скуксився? — спитав його Громоносцев.

Слайонов про все розповів.

— Розумієш, Мамочка грозиться побити, — казав він і мацав очима постаті своїх охоронців, але ті ніяково мовчали.

Тоді Слайонов уперше відчув, що зробив великий промах.

Він вважав себе достатньо сильним, щоб примусити Громоносцева і всю компанію прибічників вплинути на їхнього однокласника Мамочку, але помилився. Мамочку, напевне, ніхто не наважувався чіпати, і це було великим ударом для Слайонова.

Він одразу відчув, на що може перетворитися маленьке ядро опозиції, і тому вирішив роздушити її ще в зародку.

Але почав він уже не з Мамочки.

♦

Янкель щойно ввійшов до класу. В руках у нього був солідний окраєць хліба, що, як звичайно, лишився від розважування.

Він збирався поїсти, але, побачивши Слайонова, насупився.

— Ти ще довго тут шлятимешся? — похмуро спитав він лихваря серед гробової тиші, що настала, та раптом, помітивши в руках Слайонова карти, замовк.

У голові народилась ідея: а що як спробувати обіграти? Розрахунок Слайонова був точний: наступної ж миті Янкель запропонував зіграти в очко. Гра почалася.

За годину, після впертої боротьби, Янкель програв увесь свій запас і почав грати на майбутнє.

Гра була запекла. Весь клас відчував, що це не просто гра, що це боротьба двох стихій. Але Янкелю в цей день особливо не щастило. За наступні дві години він програв тридцять п'ять фунтів хліба, двомісячний пайок. Слайонов запропонував, припинити гру, але Янкель вимагав продовжувати.

Насилу вдалося його заспокоїти і відвести в спальню.

Маленький, лискучий, тихий павучок переміг ще раз.

Вранці Янкель устав з хворою головою. Згадав про вчорашній програш і впав у відчай.