Слава ЗСУ!

На світанку поділили спальні і відразу, сяк-так розставивши залізні ліжка, завалилися спати.

Дача була славна. Її майже не торкнулися ні час, ні розруха минулих років. Правда, місцеві жителі уже встигли, як видно, не один раз відвідати цей колишній графський або князівський особняк, але чогось обмежилися тим, що зняли двоє-троє дверей, кілька мідних ручок та з вікон повиймали шибки. Усе інше було на місці, навіть розбите запорошене піаніно, як і раніше, прикрашало одну кімнату.

До нового місця шкідці звикли швидко. Дача стояла на узвишші; з одного боку проходило полотно оранієнбаумського трамвая, а з трьох боків були парк і ліс, що виднівся в долині.

Поруч був ставок — найлюдніше місце влітку. З ранку до пізнього вечора Шкіда купалась. Іноді й уночі, коли спека особливо дошкуляла й гарячила молоді тіла, хлопці крадькома, навшпиньках ішли на став і там поринали в теплу, але свіжу воду.

Вікмиксор спробував і тут запровадити систему. З перших же днів він встановив розклад. Вранці гімнастика на повітрі, до обіду уроки, після обіду купання, вільний час і ввечері знову гімнастика.

Але з цього плану нічого не вийшло.

Найперше провалилася гімнастика, бо на літо, з метою економії, у шкідців одібрали чоботи, а без чобіт хлопці відмовлялися робити гімнастику, твердячи, що скрізь багато битого скла.

♦

Уроки були, але до педагогів раз у раз летіли прохання.

— Відпустіть до вбиральні.

— Не можу сидіти.

Досить було відпустити хлопця, як він уже мчав до ставу, на ходу скидаючи штани й сорочку, і купався довго, до самозабуття.

Літо, як сторінки відривного календаря, летіло день за днем, швидко-швидко.

Якось у жаркий полудень, коли сонце нестерпно палило тіло й обличчя, Янкель, Японець і Горобець, узявши з собою відро води, полізли на горище обливатися.

Але на горищі було душно. Хлопці вилізли на дах і тут побачили німку, що загоряла на вишці.

— А що, хлопці? Чи не спробувати нам загоряти за методом Еллушки? Га? — запропонував Янкель.

— А давайте спробуємо.

Хлопці, задоволені вигадкою, одразу роздяглись і полягали загоряти.

— А гарно, — ліниво пробурмотів Горобець, повертаючись з боку на бік.

— І правда, гарно, — підтримали всі.

Їхній приклад наслідували інші, і незабаром найулюбленішим заняттям шкідців стало загоряти на вишці.

Приходили в жаркі дні і відразу розвалювалися на гарячих листах залізного даху.

А проте скоро ці одноманітні розваги почали приїдатися вихованцям.

Набридло тинятися з Верблюдичем по полях, слухати його запальні лекції про незабудки, ловити жаб і хробаків, набридло тінями ходити з кутка в куток по дачі і навіть набридло купатися.

Все більше й більше відлежувалися на вишці. Молодші ще знаходили собі розваги, лазили по деревах, каталися на трамваї, полювали з рогатками на ворон, але старші до всього втратили інтерес і прагнули чогось нового.

Колись у місті, сидячи на уроках, вони мріяли про тепле літо, а тепер не знали, як згаяти час.

— Нудно, — ліниво тягнув Японець, перевертаючись з боку на бік під пекучими променями сонця.

— Нудно, — підтягували в тон йому і інші. Дедалі частіше на вишці збиралися старші й лаяли когось за нудоту.

А сонце весело всміхалося з яскраво-синього небозводу, розжарюючи залізний дах, і наповнювало задухою, нудотою й лінощами притихлу дачу.

— Ну-удно, — безнадійно бубонів Японець.

… Вечоріло. Хмарки сизими пластівцями прорізували червоний диск сонця. Починало помітно темніти. Від лісу потягло вогкістю й холодом. Шкідці сиділи на вишці і, притихлі, щулячись од невеличкого вітру, слухали розповіді Косецького про студентське життя.

— Бувало, вечорами так гуляли, що небу жарко ставало. Зберемося, пам'ятаю, спершу пісні співаємо, а потім на вулицю…

Голос Косецького від вогкості глухуватий. Він довго захоплено розповідає про фантастичні бешкети, про любовні інтрижки, про веселі студентські гульбища. Шкідці слухають жадібно й тільки зрідка переривають вихователя вигуками захоплення:

— Оце здорово!

— Ну й хлопці!

Сутінки стали густіші. Внизу задзвонив дзвоник.

— Тьху, чорт, уже спати! — бурчить Горобець.

Хлопці заворушилися. Косецький теж неохоче підвівся. Сьогодні він чергував і повинен був іти в спальні вкладати вихованців. Але спати нікому не хотілося.

— Може, посидимо ще? — нерішуче запропонував Янкель, проте халдей запротестував:

— Ні, ні, хлопці. Не можна! Вітя наскочить, мені влетить! Ходімо в спальню. Тільки дайте закурити перед сном.