Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Республіка Шкід

Не тямлячи себе від образи й злості, халдей помчав на дачу, щоб негайно переговорити з завідуючим, але й тут йому не пощастило: Вікмиксор поїхав у місто.

Проходячи по кімнатах. Косецький ловив глузливі погляди хлопців і відразу вгадав, що всі вони щойно були свідками його ганьби.

Настав обід, і тоді халдей знову відчув свою силу. Громоносцев, Єонін і ще п'ять-шість вихованців були позбавлені обіду.

Після обіду шкідці влаштували екстрені збори і, глибоко обурені, вирішили продовжувати боротьбу.

Тепер Косецький, навчений гірким досвідом, нікуди не виходив з дачі, але це не помогло. Знову почалося бомбардування. Тільки-но він одвертався, як у спину йому летів жолудь. Він був безсилий і нервував дедалі більше, а тут, ніби на довершення всіх його знегод, з усіх боків залупала пісенька, яку щойно склали хлопці:


На березу граф Косенький Лазив раз по-молодецьки, Довго плакав і ридав, Як кальсони діставав.


Даремно Косецький метався, намагаючись знайти куточок, де можна було б сховатися, його скрізь стрічали жолуді й пісенька, пісенька й жолуді.

Нарешті він надумав одсидітись у виховательській кімнаті і помчав туди. Нараз увагу його привернула стіна.

На стіні біля входу у виховательську висів вирваний із зошита розгорнутий аркуш паперу, на якому вгорі красувалося таке:

Далі замиготіли назви: «Граф Косецький», «Сенсаційний роман», «Купання в ставку», «Геть графів».

У очах халдея потемніло. Він зірвав аркуш, маючи твердий намір показати його Вікмиксору.

У кімнаті вихователів Косецького ждав новий сюрприз.

Тільки-но він одчинив двері, як прихилена до одвірка щітка й надітий на неї табурет, загримівши, полетіли йому на голову.

Косецький не витримав. Сльози показались у нього на очах, і, впавши на ліжко, він голосно заридав.

Скоро по Шкіді пронеслася вістка: з Косецьким істерика.

Янкель і Япончик — редактори першої шкідської газети «Галабурдник» — припинили роботу на половині, не докінчивши номера.

Настрій одразу підупав.

— Косецький в істериці.

— Що ж тепер буде?

Хлопці ждали грози, але зовсім не боялись її. Вони вважали, що правда на їхньому боці. Прийшла Еланлюм.

— Що у вас сталося з Панасом Володимировичем? — грізно спитала вона, але, дізнавшись, що Косецький сам поводився не краще від хлопців, запропонувала затерти всю цю історію і нічого не казати Вікмиксору.

Так і вирішили. Хлопці вислали делегацію до халдея, і вони помирилися. До Вікмиксора дійшов тільки маленький зібганий аркушик газети «Галабурдник».



На другий день Янкелю і Японцеві сказали, що їх кличе Вікмиксор.

Перш ніж піти до зава, хлопці перебрали в думці всі свої провини за тиждень і, не знайшовши нічого страшного, крім затертого скандалу з Косецьким, бадьоро попрямували до кабінету.

— Можна ввійти?

— Заходьте. А, це ви!

Вікмиксор сидів у кріслі. В руках він тримав номер «Галабурдника».

Хлопці перезирнулись і завмерли.

— Ну, сідайте. Поговоримо.

— Та ми нічого, Вікторе Миколайовичу. Постоїмо. — Янкель тривожно згадував усі лайки на адресу Косецького, якими було пересипано текст «Галабурдника».

— Так от, хлопці, — почав Віктор Миколайович. — Я, як бачите, мав можливість прочитати вашу газету. На мій погляд, у ній одна вада: вона тхне бульварщиною. Вона груба, хоч, кажучи відверто, в ній є чимало й дотепного.

Вікмиксор уголос перебрав кілька вдалих та невдалих дописів і, захопившись, вів далі:

— Чому б вам таки не видавати хорошої, справжньої шкільної газети? Бачите, свого часу я сам пробував наштовхнути хлопців на це й навіть випустив один номер газетки «Учень», але вихованці не відгукнулись, і діло припинилося. Ви, я бачу, цікавитеся цим, отож давайте, пишіть. Назву, зрозуміло, треба змінити. Ну… ну… хоч б «Дзеркало»… і з епіграфом можна: «Не нарікай на дзеркало, як в самого пика крива».

— Та ми давно хотіли, — вставив Японець.

— Ну, а як хотіли, то й робіть. Я навіть радий буду, — закінчив Вікмиксор.

За чверть години газетярі вийшли з кабінету, несучи папір, чорнило, туш, пера, олівці й фарби.

Усе, що сталося, було таке несподіване, що тільки біля дверей спальні хлопці отямились і збагнули, в чому річ.

— Здорово вийшло! — захоплено вигукнув Янкель.

— Так, — протягнув Япончик. — Ждали прочуханки, а дістали заохочення.

Наступного дня на вишці готувався перший номер шкідської шкільної газети «Дзеркало». Янкель, підклавши під аркуш папку, малював заголовок. Япончик писав передовицю «від редакції». На краю даху сидів, зігнувшись, Циган, який узявся редагувати відділ шарад і ребусів. Тут же, впавши в поетичний транс, Горобець писав вірші про захід сонця — «На обрії шкідської дачі…»

Попередня
-= 43 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!