Слава ЗСУ!

Впоравшись із заголовком, Янкель сів поруч Японця, і вони вдвох почали творити віршовану передовицю, в якій треба було викласти програму нового органу.

Віршики були слабенькі, але початківців-стінгазетярів вони цілком задовольняли, і тому Янкель негайно заходився переписувати їх у колонку стінгазети.

Перший номер «Дзеркала» вийшов на другий день уранці.

Редколегія була у захваті і весь час крутилася біля юрби шкідців, які читали газету. Повісили помер у їдальні. За обідом Вікмиксор у своєму звичайному виступі відзначив новий етап у житті школи — появу «Дзеркала», — передав привіт редакторам, які аж сяяли, і побажав їм дальших успіхів.

Стінгазета сподобалась усім, а найбільше Янкелю. Той разів десять підкрадався до неї, приховуючи задоволення, перечитував свої вірші:

Вийшла «Дзеркало»-газета В нашій школі трудовій, В ній ми весело покажем Побут шкідський наш простий.

Успіх першого номера окрилив редакцію, і незабаром випурхнув номер другий, уже більший і багатший на матеріали, за ним третій, четвертий.

Так з бешкету, з простих пустощів народилося здорове починання.

А літо непомітно змінювало барви.

Вже по-зрадницькому поблискували несміливі жовтенькі листочки на деревах, і темними, надто темними ставали ночі.

До шкідської дачі нечутно підкрадалась осінь…

♦

Одного разу сталася заминка з продуктами. Чи то на складі виявили нестачу, чи з ордерами спізнились, але наслідком цього було різке скорочення й так уже маленького пайка.

До обіду перестали зовсім видавати хліб, а вечірню порцію скоротили з чверті фунта до восьмушки.

Шкіда засумувала. Такий пайок не провіщав нічого доброго; до того ж поширилися чутки, що збільшення передбачалося не скоро.

«Дзеркало», яке стало на той час уже газетою великого формату, забило тривогу. Появилися запити, звернення до педагогічної ради з проханням висвітлити через газету причину нестачі продуктів.

Вікмиксор викликав редакторів і мав з ними з цього приводу розмову, наслідком якої була велика стаття-інтерв'ю, котра нікого не наситила.

Шкідців охопила паніка, але поки третє та четверте відділення сушили собі голови, шукаючи виходу, перше й друге вже знайшли його і потай блаженствували.

Вихід був простий. Надходила осінь, по сусідству були величезні стрельнинські городи, на яких достигала картопля. Городи майже не охороняли, і пролазливим малюкам нічого не варто було влаштовувати собі вечерю з печеної, вареної і навіть смаженої картоплі. Для цього ті, що діставали відпустку, виканючували вдома і привозили в Шкіду хто жир, хто жировар, а хто й справжнє коров'яче масло.

Незабаром приклад молодших наслідували й старші.

Паломництво на чужі городи зростало й ширилося, поки не охопило всю школу.

Одразу вщухли скарги на кепський пайок, на рідкий суп, бо картопля, добротна, рожева, молода картопля, наситила всіх.

Рідкий суп ставав густим, як тільки його розливали по тарілках. Печена картопля сипалась у пісний трісковий бульйон, і виходила досить пристойна поживна страва.

На дачі груб не топили, топилося тільки в плиті, але навколо було так багато густих перелісків, що в грубах і не відчувалося ніякої потреби.

Тільки-но сонце ішло на спочинок і, вже бліде, пірнало в серпанкові далі горизонту, навкруги шкідської дачі з усіх боків здіймалися, змішуючись із першими хвилями туману, тоненькі, сизуваті струмки прозорого диму.

Вони народжувалися десь там, унизу, в лісі, біля видовбаних старих пнів і висохлої трави.

Маленькі багаття весело мигали, шипіли вогкими гілками і приваблювали перемерзлих у сирому тумані пічних розкрадачів стрельнинської картоплі.

Ті приходили партіями, викладали здобич і пекли в приску круглі балабушкп, які давали їм задоволення й ситість.

З дачі ці димки в долині було добре видно, але спочатку на них не звертали уваги, поки одного разу Вікмиксор, визирнувши з вікна кабінету, побачив біля тих вогнищ рух якихось загадкових істот і вирушив дослідити це таємниче явище.

Загадкові істоти в лісі вчасно помітили його довгу постать і в паніці сховалися в хащі, а він знайшов тільки десятка півтора вогнищ і гори сирої та печеної картоплі. Викликавши вихованців, — Вікмиксор велів їм перенести все знайдене картопляне багатство в комору для спільного казана, а сам зостався гасити вогнища.

Потім він вернувся на дачу, замкнувся у себе в кабінеті і задумався.

Власне, думати багато не довелося. Ясно було, що вогнища розпалювали вихованці для того, щоб пекти картоплю, яку вони ж крали на городах.