Слава ЗСУ!

Він іде до учительського стола, але, йдучи, помічає, що те саме відбувається й на інших партах. Тоді халдей вдається до крайності.

— Хлопці, я запишу весь клас за неуважне ставлення до уроку.

Однак і ця сильна в звичайні дні погроза тепер не впливає. Урок тягнеться нудно і в'яло. Учні відповідають невлад або зовсім не відповідають. Після дзвоника Сашкець у канцелярії скаржиться:

— Неможливо працювати. Ці журнали всю дисципліну зривають!

А в класі розгардіяш.

В одному кіпці Японець лається з Циганом за те, де має працювати художник Янкель. Янкель повинен намалювати Японцеві картину для «Вперед», те саме просить зробити й Циган, який випускає «Альманах найкращих творів Шкіди».

В іншому кутку чути вищання поета Фінкельштейна. Це Купець збирає матеріал для свого «Кулемета».

— Даси віршики? — реве він. — Даси чи ні?

— Немає у мене віршів, — захищається Кость.

— Брешеш, є! Не даси, мучитиму, Костику!

— Не треба, Купо. Боляче.

— А даси вірші?

— Дам, дам…

— Отож-бо.

Купець, задоволений, відпускає Фінкельштейна і насідає на Янкеля.

— Даси оповідання чи ні?

Знову писк:

— Я зайнятий!

— Даси чи ні?

— Дам!

Купця покинули всі співробітники, от він вигадав цей простий спосіб добування матеріалу.

Біля вікна, уткнувшись носом у «Красную газету», сидить Пантелєєв. Він страждає, він хоче зробити свій «Вісник техніки» справжнім журналом. Для цього є всі можливості, але немає оголошень, а для оголошень він залишив обкладинку. Льонька вже оббігав усі журнали, зібрав кілька оголошень, проте цього мало, лишаються ще два кутки.

— Ех! — засмучено зітхає він. — Тут би петитом або нонпареллю кілька штучок пустити — і все було б добре.

Раптом він знаходить матеріал у «Красной газете» і миттю вже виводить: «Потрібні пишдрукарки до правління АРА…»

У цю мить до класу вривається маленький Кузя з першого відділення і прямує прямо до Янкеля.

— Ну? — запитально дивиться той, одриваючись від малювання.

Кузя збуджено каже:

— Згоден!

— Гаразд, — коротко відповідає Черних. Обидва летять у перше відділення. Там купка цікавих уже чекає на них.

— Отже, як умовилися, — каже Янкель. — Поему на шістдесят рядків я вам зараз напишу, а складаний ніж ви мені віддаєте після здачі матеріалу. Добре?

— Добре, добре, — погоджуються малюки.

Янкель сідає і з місця в кар'єр починає писати поему для «Мухомора».

Писати починаю, В макітрі тільки шум. Про що писать — не знаю. Одначе напишу…

Перо бігає по папері, і рядки з'являються один за одним.

Першокласники задоволені, що й у них співробітничають визначні сили. Правда, поема коштувала складаного ножа, що перейшов як гонорар до Янкелевої кишені, але видне ім'я щось та значить для журналу!

Через півгодини Янкель уже викопав завдання. Поему на шістдесят рядків здано редактору, а славнозвісний літератор мчить кінчати малюнок.

Тихо в школі, ніхто не бігає в залах, ніхто не катається на дверях і поручнях, ніхто не б'ється, всі зайняті ділом.

♦

Три місяці школа горіла одним прагненням — випускати, випускати й випускати журнали. Три місяці з дня на день списували чисті аркуші паперу різними шрифтами, чіткими літерами й безграмотними закарлючками.

У кожного журналу своє обличчя.

Один редактор вміщує оповідання в такому стилі:

ВЕДМІДЬ

Оповідання

Була холодна ніч. Навколо завивала хуртовина. Червоноармієць Іван Захаров стояв на посту. Було холодно. Раптом перед Іваном набіг ведмідь — і прямо до нього. Іван хотів утекти, але він згадав про ворогів, які можуть спалити склади з патронами. Він залишився. Ведмідь підбіг близько, але Іван вийняв сірники й почав запалювати їх, а ведмідь злякався і стояв, боячись підійти до вогню. А вранці ведмідь утік, а Іван врятував склади.

Оповідання написав Кузьмін.

А другий редактор і поет лише так:

Я дивлюсь на мімози. Я зітхаю запашисті рози. Зір очей мій тупіє, А кругом — чорнота. Сонце гріє, Природу ласкає. Як люблю я тебе Й твої очі.

У третього редактора зовсім інші настрої:

Бий, набат громодзвонний, Дужче бий. Слухай, люд паш мільйонний, Пісню днів. Твердо стій, пролетарський