Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Конституцію прийняв Раднарком і затвердив диктатор. Газета «Вісті Уліганії», що перебувала у віданні наркомвійськмора й водночас книговидавця Янкеля, вмістила конституцію на першій полосі. У цьому ж номері «Вістей» було вміщено національний гімн Уліганії, затверджений властями. Його співали на мотив «Гаудеамуса»[5]:
Уліганштадт, Уліган, Смерть несеш ти для полян. Гей, халдеї, хто там дише, Гей, з дороги, та скоріше. Уліганія іде.
Ми — імперії сипи, Діти Купи-сатани, Править нами мудро він, Полководця славний син, Голова Уліганштадта.
Наш тепер високий пост – Керувати Школімдост[6]. Завоюєм всі колоньї І халдейську Вавілонью, Всіх візьмем у свій кулак.
Міський голова скликав загальні збори громадян міста Уліганштадта і там виголосив промову, просту, але зворушливу:
— Хлопці, тобто громадяни. Ось я, диктатор і міський голова, кажу вам… Ми, четверте відділення, тобто, вибачте, Уліганія… ми повинні всі сили свої покласти на те, щоб зробити свій кл… своє місто неприступним для халдеїв та інших ворогів. І водночас зробити його впорядкованим. Докладемо всіх зусиль на це впорядкування. Ми, власті, будемо вам гаряче вдячні… Їй-богу!..
Цю промову повністю вмістили «Вісті», замінивши тільки останній вислів «їй-богу» на «їй-бузі».
Промова мала свій вплив: заклик до впорядкування міста знайшов жвавий відгук у серцях як рядових громадян, так і державних сановників. Усім ділянкам землі, будівлям і навколишнім місцевостям було присвоєно назви…
Викладену білими кахлями грубу оголосили Храмом Бузи. Двоє класних дверей було перейменовано на арки — Арку Вікмиксора І і Арку Еланлюм. Міський сад — плювальниця — назвали Олмикнопією. Це показує, що при всій ненависті уліганів до халдеїв вони зберегли повагу до видатних осіб цієї ворожої держави.
У порожній книжковій шафі зосередилися міська лікарня, аптека і військовий госпіталь. Завідувати цими закладами взявся Горобець, тому лікарню і аптеку назвали його іменем. Друга порожня шафа з залізною сіткою замість стекол стала державною тюрмою. З інших закладів слід відзначити вокальну капелу імені Кобчика-Фінкельштейна та Народний університет Бузи.
До крана водогону, невідомо навіщо проведеного в клас, начальник міліції Пантелєєв приробив плакатик з написом:
Це означало — каналізація. Кому доручити управління каналізацією, не знали, і доручили Пильникову — наркомпоштелю.
Життя Уліганії йпіло своїм звичаєм, мирне життя вільної країни… На класних уроках висловлювали рішучий протест халдеям, влаштовували обструкції, діставали п'яті розряди та ізолятори, а імперія процвітала.
Одного разу «Вісті» почали кампанію за те, щоб влаштувати пам'ятник Бузі.
«Соромно подумати, — йшлося в газеті, — що столиця такої могутньої держави, як Уліганія, не має жодного пам'ятника. У нас немає навіть свого герба».
Ця стаття боляче вколола наркомбуза Неподобникова. На другий же день він подав у редакцію газети проекти герба й пам'ятника. Малюнок герба зображав вибите скло, з якого просовувався грубезний кулак. Під гербом стояв девіз: «Істина в Бузі». Проект пам'ятника зображав постамент, вкритий лозунгами й думками геніальних людей імперії. На постаменті стояв величезний кулак.
Проекти припали до смаку властям, герб було затверджено іі оголошено державним, спорудження пам'ятника доручили художникам Янкелю, Горобцю та Окрайцю. Робили вони його з паперу, картону іі глини, робили два дні.
На третій день відбулось урочисте відкриття пам'ятника. Ось як описує цей факт імперська преса в особі «Вістей»:
5 Старовинна латинська пісня студентів, яка починалася слоном — gaudeamus — веселитимемося.
