Слава ЗСУ!

в'язкою ключів, а потім, забувши про власну поважність, пішов витанцьовувати навколо нього, гатячи ключами по голові, від чого в Малого Джона аж у вухах задзвеніло. Маленький Джон рвучко обернувся до економа й відповів йому таким стусаном, що бідолашний товстун так і покотився.

— Лежи там, поки оговтаєшся та зможеш добратись до ліжка, — промовив Маленький Джон. — А я тим часом подбаю про свій обід.

Він безцеремонно виламав двері комори й витяг на світ божий оленячий паштет та холодного печеного фазана, — дуже спокусливі речі для голодної людини. Розклавши зручно страви на полиці, Маленький Джон з апетитом заходився уминати їх, запиваючи кожен кусень вином.

В цей час на кухні поруч порався кухар шерифа — людина винятково хоробра и сильна. Він почув шум та сум'яття біля комори і прибіг поглянути, що там робиться. Маленький Джон сидів на лаві і з насолодою їв, наче за себе кидав, а економ, скулившись, лежав під столом, мов купа ганчір'я.

— Ого! — заревів кухар. — Ти що тут робиш?

— Хіба. тобі повилазило? — коротко одрубав Маленький Джон. — Обідаю. Може, приєднаєшся? Сідай! Вип'єш за здоров'я шерифа його найкращого червоного винця!

— Їй-бо, ти нахаба, яких світ не бачив! — вигукнув кухар. — Живеш у чужому домі та ще й гостей до обіду припрошуєш!

По цьому він несподівано кинувся на Маленького Джона й пошпурив йому в голову цілу купу тарілок. Маленький Джон відповів не менш дошкульним ударом. І тоді розгорівся справжній бій: обидва почали жбурлятися всім, що тільки попадало під руку — тарілками, полумисками, горщиками, сковородами і навіть ложками, аж поки все начиння опинилось на підлозі. Та тут розпалений кухар вихопив з піхов доброго меча, який висів у нього при боці.

— Їй-бо, ти хоробрий хлопець, коли отак рішуче заступив мені дорогу до страви! — вигукнув Маленький Джон. — Тож доведи, що ти справді кращий за мене боєць!

І він також оголив свого меча, схрестивши його з кухаревою зброєю.

Вони билися дуже завзято, то відступаючи, то наступаючи один на одного. В старовинних баладах, які оповідають про цей поєдинок, говориться, що жодному бійцеві навіть на думку не спало порятуватися втечею, бо обидва порішили стояти на смерть. Та минула ціла година жорстокого двобою, а ніхто з них ще не переміг.

— Їй-бо, — вигукнув Маленький Джон, — ти найкращий фехтувальник, якого мені будь-коли доводилось зустрічати! Може, зробимо маленьку перерву, щоб підживитися та випити чарку? А потім знову візьмемось за мечі.

— Згоден! — відповів кухар, який любив попоїсти не менше, ніж позмагатися з достойним супротивником, і вони, відклавши убік мечі, завзято накинулись на страви. Оленячий паштет невдовзі було знищено до крихти, а слідом за ним зник і печений фазан, та так швидко, як він ніколи й не літав за свого життя. Потому супротивники з полегкістю зітхнули, ніжно погладили свої животи і раптом усміхнулись один до одного, мов найщиріші друзі. Та й хіба дивно: адже ситій людині світ завжди видається набагато кращим.

— А тепер, шановний Рейнольде Грінліфе, — промовив кухар, — від нас залежить, як закінчиться цей чудовий двобій.

— Добре сказано, — відповів Маленький Джон. — Тільки спершу я хочу знати, друже, — а віднині ти мені друг, — що нам ще треба довести?

— А те, хто з нас краще орудує мечем, — пояснив кухар. — Слово честі, я гадав, що відразу проткну тебе наскрізь, мов каплуна!

— Я також сподівався граючись обстригти тобі вуха, — відказав Маленький Джон. — Та цю гру не пізно закінчити й іншим разом, а зараз ти потрібен мені й моєму господареві. Ти можеш знайти для свого блискучого клинка кращу службу, ніж у шерифа.

— Кому ж я маю служити? — запитав кухар.

— Мені, — відповів новоспечений різник, заходячи до комори. — Я — Робін Гуд.

Розділ п'ятий

ЯК ШЕРИФ УТРАТИВ ТРЬОХ СЛУГ І ЯК ВІН ЗНАЙШОВ ЇХ ЗНОВУ

— Привіт, шерифе! — мовив Роб.

Будь нашим гостем нині.

Лиш пам'ятай: твоє життя

Висить на волосині

Та щоб сьогодні догодить

Малесенькому Джону,

Життя даруємо тобі

Ми, пасинки закону.

Кухар з несподіванки застиг, роззявивши рота. Сам Робін Гуд, і де — в шерифовім домі!

— Оце так смільчак! — нарешті видушив він із себе. — Я багато чув про твою хоробрість, але такого, їй-право, не чекав. Хто ж тоді оцей довготелесий рубака? Люди звуть мене Маленьким Джоном, друже. Ну от що, Маленький Джоне чи Рейнольде Грінліфе, слухай, що скаже син мірошника Мач: клянуся честю, ти мені дуже сподобався. І ти також, безстрашний