Слава ЗСУ!

його ж власні люди, що скупчились на дорозі. Нараз кущі навколо ожили й заворушились. По один бік з'явилися люди Маленького Джона, по другий — Вілла Стютлі.

Не встиг єпіскоп і пальцем поворухнути, як опинився в полоні. На цей раз уже він почав благати помилування в людей, яких хвилину тому збирався послати на шибеницю.

— О змилосердься, пощади! – Єпіскоп застогнав. – Я не поїхав би сюди, Коли б раніше знав…

— Помилування ви не заробили, — відповів Робін, — але я поведуся з вами набагато краще, аніж ви зо мною. Збирайтеся скоріш і ходімо. Я ще зранку поклав собі пообідати разом з вами.

Хоч і не дуже хотілося прелату бути гостем у Робіна Гуда, однак його силоміць потягли до лісу, зваливши йому на коня напівзасмаженого оленя.

Робін та його ватага не забули і про охоронців єпіскопа, їх теж повели лісовими просіками до великої галявини поблизу Бернесдейля.

Там усі розташувалися табором, і завжди ґречний Робін запросив єпіскопа бути в лісі як дома.

Мірошниченко Мач заходився досмажувати першу тушу оленя, а поруч готували ще й другу, значно ситішу. Нараз спокусливий запах печені приємно залоскотав ніздрі єпіскопа, і він смачно чхнув. Вранішня прогулянка зголоднила його світлість, і він охоче відгукнувся на запрошення пообідати. Робін посадовив гостя на найпочеснішому місці поруч самого себе, і служитель враз потягнувся до страви.

— Заждіть, ваша світлосте. Вибачте, звісно, але перед обідом ми звикли слухати молитву, — сказав Робін стримано. — На біду, сьогодні з нами немає нашого священика, тож уклінно просимо вас сказати за нього.

Єпіскоп замалим не згорів від сорому, але все ж похапцем прошепотів молитву латинською мовою. Скінчивши, він одразу заходився надолужувати згаяний час. Було там вдосталь і печені, і вина, і нива.

За обідом розбійники не нудилися, і єпіскоп Герфорда піймав себе на тому, що й він не байдужий до жартів. І справді, хто може встояти проти ласої оленини на свіжому повітрі, проти жартів та доброго товариства? Вілл Стютлі не ловив гав, а тільки й знав, що доливав єпіскопу, і той надвечір добренько-таки набрався. Лише сутінки нагадали йому, де він і що з ним.

— Любий господарю, — звернувся збентежений єпіскоп до Робіна, який був зовсім тверезий, бо випив лише кухоль пива. — Я хотів би, щоб ви назвали рахунок. Обід був чудесний, але, зважаючи на пізню годину, візьміть з мене скільки належить та й відпустіть додому. От тільки я боюсь, що цей обід коштує значно більше, ніж є грошей у моєму гаманці.

Єпіскоп добре пам'ятав випадок з його другом шерифом.

— А й справді, ваша світлосте, — сказав Роб, чухаючи потилицю, — своєю присутністю ви завдали мені стільки приємності, що для мене важко оцінити ваш візит.

— Дайте-но сюди вашого гаманця, отче, — втрутився в розмову Маленький Джон, — я спробую якось встановити рахунок.

Єпіскоп здригнувся. Він саме сьогодні ранком забрав борг у сера Річарда Лі і віз гроші додому.

— Власних у мене всього кілька срібних, — спробував схитрувати святий отець, — а те золото, що в торбині під сідлом, то гроші церкви. Ви ж не станете грабувати церкву?

Та Маленький Джон уже порався біля сідла і, розстеливши плащ єпіскопа, висипав на нього чотири сотні золотих. Гроші були як дві краплини схожі на ті, що їх недавно Робін позичив серу Річарду Лі.

— О! — вигукнув Робін Гуд, ніби його тільки що осяяла думка. — Церква завжди охоче допомагає тим, хто потребує помочі. Дивлячись на ці гроші, я пригадав, що в мене є друг. Так от: ми не візьмемо з вас за обід нічого, але дозвольте нам скористатися вашими грошиками, щоб допомогти моєму дорогому приятелю.

— Ні, ні, — змінившись з лиця, забурмотів єпіскоп. — Це несправедливо. Хіба, врешті, не королівським оленем ви пригощали мене? До того ж я бідна людина.

— Не сумніваємось, що бідна! — в'їдливо зауважив Робін. — Ви єпіскоп Герфорда, і вся округа стогне від ваших утисків. Хто не знає вашої жорстокості до бідних та скривджених? А кому ж, як не вам, допомагати знедоленим, а не грабувати їх? Ви набагато гірші за розбійника з великої дороги. Тільки грабуєте ви нишком. Я нічого не кажу про себе та про те, як ви переслідуєте мене, не згадуватиму й про зловмисну ворожість до мого батька. Я забираю ці гроші іменем тих, кого ви скривдили та пограбували і використаю їх для добрих справ, на які у вас не піднімається рука. Закликаю бога в свідки правдивості моїх слів! От і все. Тільки наостанку, ваша світлосте, або заспівайте нам, або затанцюйте. Покажіть, що в тілі вашому більше бадьорості, ніж у голові. Слухай, Алане, втни на арфі щось веселеньке.