Слава ЗСУ!

Розділ дев'ятнадцятий

ЯК ШЕРИФ ВЛАШТУВАВ ІЩЕ ОДНІ ЗМАГАННЯ

— Шерифа підлість видно тут

Його підступну руку!

Щоб заманити в пастку нас.

Він вигадав цю штуку!

им часом шериф не знаходив собі спокою, бачачи, як зростають сили Робіна Гуда. Він будь-що хотів поквитатися з лісовиками і задля цього поїхав у Лондон, щоб поділитися своєю тривогою з королем та виканючити в нього кілька додаткових загонів для розправи з розбійниками.

Але виявилось, що він зробив дурницю. Король Річард ще не повернувся з хрестового походу, а принц Джон вислухав його з презирливою байдужістю.

— Гм! — сказав принц, знизавши плечима. — При чому ж тут я? Хіба не ти шериф? Хіба ти не маєш влади? Отож іди і сам мізкуй, як краще знешкодити всіх бунтарів, а мені не навертайся на очі, поки не матимеш кращих новин.

І шериф пішов геть ні з чим. Усю дорогу він сушив собі голову, що діяти далі. Вдома його зустріла дочка, яка враз помітила, що батька спіткала невдача. Довідавшись про все, що сказав принц, вона замислилась.

— Є вихід! — вигукнула вона згодом. — Чому б нам не влаштувати ще одні змагання лучників? Цього року буде ярмарок, і люди, як вам відомо, чекають на турнір. Так от, ми оголосимо загальну амністію, як це робив король Генріх, скажемо, що турнір відкрито для всіх і всім гарантується недоторканність. Люди Робіна Гуда нізащо не встоять проти спокуси позмагатися у стрільбі з лука, і тоді…

— І тоді, — вигукнув шериф, моторно схоплюючись на ноги, — тоді ми побачимо, по який бік воріт вони заночують!

Шериф не став гайнувати часу і мерщій оголосив, що восени призначається турнір. Змагання буде відкрите для всіх, писалося в оголошенні, без будь-яких обмежень, і кожен вільний брати чи не брати в них участь. Далі зазначалося, що переможцеві буде вручено стрілу з золотим гостряком і срібним стержнем, а також його буде визнано кращим лучником Північної Англії. Інших переможців чекають цінні подарунки.

Ці умови, звісно, дійшли й до Робіна Гуда, запаливши його войовничий дух.

— Чуєте, друзі мої, лаштуйтеся в дорогу! — вигукнув він. — Ми всі підемо на ярмарок і візьмемо участь у змаганнях.

Тут наперед вийшов веселий швець Давід з Донкастера.

— Отамане, — застеріг він, — послухай мене і не руш з лісу. Я не сумніваюся, що цей турнір — звичайнісінька пастка. Шериф вигадав усе це задля того, щоб підло заманути нас у неї.

— Від слів твоїх тхне боягузтвом, — гарячкувато сказав Роб. — а це мені не до вподоби. Я все одно випробую своє уміння на цьому турнірі.

Потім висловився Маленький Джон. Він запропонував переодягнутися, щоб нікого з них не впізнали.

— Ну що ж, — сказав Маленький Джон. Рушаймо-бо — вже час! А непогано б так зробить, Щоб не впізнали нас.

Зелене поскидати слід, Гадається мені; Хай буде кожен із стрільців У різному вбранні.

Ось білий плащ, ось жовтий плащ, Ось сині розбирай Як тільки що, ми в натовп — шусть, І спробуй відшукай!

На цьому й порішили. З допомогою ченця Тука Маріан та місіс Дейль пошили барвисті костюми й за день до відкриття ярмарку одягли загін у сто сорок чоловік так, що розбійників не можна було відрізнити від звичайних селян у святковому вбранні.

Дорогою вони змішалися з гуртом балакучих парубків з навколишніх сіл і, весело перегукуючись з повновидими дівчатами, попростували до гостинно розчинених воріт Ноттінгема.

Так і просунула ця незвичайна компанія повз варту. Хлопці Робіна, як і всі інші, невимушено реготали та голосно розмовляли, а сторожа лупила очі, марно силкуючись упізнати серед натовпу бодай одного лісовика.

Як і колись на попередніх іграх, герольд оголосив умови змагань, і невдовзі розпочалася стрільба. Для участі в змаганнях Робін з-поміж своїх хлопців обрав собі п'ятеро стрільців, а решті наказав змішатися з натовпом і пильнувати за ворітьми. Серед обраних для стрільби були: Маленький Джон, Вілл Пурпуровий, Вілл Стютлі, Мач і Алан Дейль.

Більшість учасників уже в першому раунді показали чудові результати; особливо відзначився Гільберт Уайтхендський, що стріляв з блискучою вправністю. Проте стрільці вибували з арени один за одним, і, нарешті, боротися за право володіти стрілою з золотим гостряком лишилися тільки Гільберт та Робін.

Ще на початку турніру, коли багато уславлених стрільців показали надзвичайну майстерність, шериф не знав, радіти чи сумувати. Йому приємно було бачити такі успіхи, але