Слава ЗСУ!

водночас він жалкував, що змагання проходять без лісовиків.

— Коли б тут Робін зараз був, А з ним його стрільці, Були б нещасні, — мовив хтось, – Всі ваші молодці.

Шериф потилицю пошкріб І бовкнув: — Так-то так! Та, бачте, не прийшов — злякавсь Уславлений вояк!

Давід з Донкастера нишком переказав почуте Робіну, і звістка ця неначе ножем різонула по серцю ватажка. Однак він стримав свій гнів і тільки мовчки кусав губи.

«Зажди-но, вражий сину, — подумав ватажок розбійників, — скоро побачиш, де Робін Гуд».

Тим часом змагання були в розпалі. Хлопці Робіна демонстрували такі чудеса, що тільки й чутно було:

— Хороший лучник жовтий плащ! — І синій молодець! — Погляньте, як червоний б'є! Ото, скажу, стрілець! В червоному сам Робін був Звитяжний лісовик, Що пасти задніх у стрільбі Ніскілечки не звик. Він влучно стріли посилав, Як тут ніхто не міг, І супротивників усіх Блискуче переміг.

За час змагань Робін не перемовився з своїми товаришами жодним словом. Лісовики поводились так, ніби вони були зовсім чужі і незнайомі один одному. Однак такі великі змагання не могли скінчитися без того, щоб врешті невиявилися справжні імена лучників. Шерифу нараз здалося, що в переможцеві та призерові золотої стріли він упізнав самого Робіна Гуда. Тому він таємно віддав наказ своїй кінній варті оточити місце, де він даватиме приз. Та за цей наказ прочули й розбійники.

Удаючи, ніби він дотримується встановленого порядку, шериф закликав глядачів стати кружка і після довгих зволікань вручив переможцеві стрілу. Зволікання ці дали солдатам час оточити натовп. Робін, одержавши стрілу, якось незграбно вклонився і збирався вже піти геть, коли шериф схопив його за груди і звелів сторожі заарештувати зрадника.

Та тільки-но шериф торкнув Робіна, як йому на голову звалився страшний удар; він миттю випустив жертву й відлетів на кілька кроків геть, а коли трохи отямився, то побачив біля себе Маленького Джона.

— Ага, попався, негіднику Грінліфе! — вигукнув шериф і кинувся до Джона. Але тієї ж миті він наскочив на інший кулак.

— Це тобі від другого покірного слуги! — спокійно мовив знайомий голос, по якому шериф одразу впізнав Мача. Славний мірошниченко так заїхав у пику шерифу, що цей достойний муж клубком покотився по землі.

На цей час сутичка стала загальною, але солдати шерифа опинилися в гірших умовах: їм заважав натовп цікавих, яких вони ніяк не могли відрізнити від лісовиків. Тим часом решта розбійників атакувала військо шерифа з тилу, викликавши серед нього розгубленість. Деякий час на голови вояк градом сипались удари, потім чисті звуки Робінового ріжка сповістили про відступ. Двоє охоронців найближчої до них брами спробували було зачинити ворота, але враз були забиті на смерть. Третього солдата Давід з Донкастера кинув у рів. Ватага розбійників, тримаючи влучними пострілами переслідувачів на безпечній відстані, у повному порядку вийшла за межі міста. Однак боротьба в цей день не могла бути легкою, бо солдати ще не забули своєї нещодавної поразки біля хатини вдови і, знаючи, що вся округа дивиться на них, билися хоробро, насідаючи відступаючим на п'яти. Чимало серйозних ран завдали в той день один одному бійці. Чоловік п'ять із загону шерифа було вбито і добру дюжину поранено, а четверо Робінових хлопців спливали кров'ю від щойно одержаних ран. Ось, ледь чутно застогнавши, впав і Маленький Джон. Він бився поруч свого ватажка, і стріла вп'ялася йому в коліно. Робін з надлюдським зусиллям підхопив велетня на руки.

Роб цілу милю ніс його, На землю часто клав, Аби пустити пару стріл, Бо ворог насідав.

Згодом Маленький Джон зовсім ослаб, заплющив очі і, знесилено впавши на землю, ледь помітним рухом попросив Робіна залишити його.

— Отамане, — сказав він, — хіба я не служив тобі вірно від того дня, як ми зустрілися на кладці?

— Вірнішого слуги ще світ не бачив, — відповів Робін.

— Тоді, якщо ти хоч крихітку любив мене й цінував мою відданість, візьми свій славний меч і зітни мені голову, тільки не дай мене шерифові на поталу.

— Нізащо, навіть за всі скарби Англії, я б не виконав твого прохання!

— Боронь боже! — закричав Артур Бленд, поспішаючи на допомогу. Взявши пораненого родича на свою широку спину, він швидко доніс його до лісу.

Там їх уже не переслідували, і Робін звелів зробити з гілок ноші для Маленького Джопа