знайди книгу для душі...
— Ні, цього не буде, — відповів Робін. — Король ще не мав відданішого слуги, ніж я. Я ніколи й крихти не взяв у нього, хіба що забив кілька оленів, аби не померти з голоду. Мої найлютіші вороги — це святі отці, барони та поміщики, що ссуть кров з нещасного люду. Та все ж я радий, — вів далі Робін, — що зустрів вас тут. Перш ніж поїдете звідси, ви будете моїм гостем, скуштуєте наших лісових страв.
— Але цікаво, яку суму ви призначите за своє пригощення? — поцікавився лицар. — Адже я чув, що ваші обіди дорогі.
— Ні, — перебив його Робін, махнувши рукою. — Ви посланець короля, а тому нам байдуже, чи є у вашому гаманці гроші, чи ні.
— У мене всього кілька монет золотом. За два тижні, що пробув я з королем та лордами у Ноттінгемі, добренько-таки витратився.
Робін Гуд узяв з рук лицаря гаманця й полічив гроші. Половину він оддав своїм хлопцям, щоб випили за здоров'я його величності, а другу половину Робін повернув лицарю.
— Сер, — звернувся він до гостя чемно. — Візьміть ці гроші на свої витрати. Вони вам здадуться, адже ви знаєтеся і з королем, і з лордами.
— Красно дякую! — відповів гість, посміхаючись. — А тепер веди мене до свого зеленого палацу.
І всі рушили углиб лісу. Попереду йшли лісовики, за ними верхи на коні Чорний лицар, збоку простували Робін Гуд та чернець Тук, за всіма знову гурт лісовиків.
Ось так і прибули всі на галявину перед печерою поблизу Бернесдейля. Там, просурмивши тричі в ріжок. Робін скликав решту своїх хлопців до гурту. Ті не барилися, і невдовзі зібралася уся ватага. Проходячи повз свого ватажка, кожен уклонявся йому і сідав на призначене місце.
Подали обід. Та ще який обід! На вустах у зголоднілих чоловіків заграли щасливі усмішки.
Перед обідом, як і годиться, послухали молитву ченця Тука. Потім Робін Гуд підняв високо келих і запросив гостей до обіду.
— Ну, братці, час розпочинати. Прошу, не соромтеся і пригощайтеся вволю. За нашого дорогого гостя, посланця його величності, за здоров'я нашого короля!
Гість з належною гідністю відповів на тост, і келих пішов кружляти під схвальні вигуки ватаги.
— За короля Річарда! — ревли хлопці, аж луна котилась лісом.
По обіді Робін мовив до гостя:
— Зараз ви побачите, чим ми займаємось і як живемо, щоб потім змогли про все розказати його величності королю.
Робін Гуд подав команду. Лісовики підвелися і приготувалися до стрільби з лука.
Розміри цілей просто вражали лицаря. Вони були падго маленькі. За ціль правив вінок з троянд, почеплений на палицю, яку встромили в землю на дальньому кінці галявини. Тому, хто не влучить у центр і зіб'є вінок, судилося мати справу з кулаком ченця Тука.
— Хо… хо!.. — зареготав лицар, дивлячись, як його вчорашній приятель підвівся і, засукавши рукава, підготувався до виконання своїх обов'язків. — Отакої, друже, виходить, ти і є чернець Тук!
— А хіба я коли-небудь заперечував це? — відповів Тук, не зовсім задоволений, що викрив себе. — Кара не забороняється церковними законами. Цим неслухняним вівцям від неї тільки користь.
Лицар не відповів на ці слова, хоч в очах у нього і спалахнув загадковий вогник.
Змагання, нарешті, розпочалися. Перший стріляв Давід з Донкастера. Він влучно пустив стрілу крізь вінок. За ним Алан Дейль, потім Маленький Джон і Стютлі, далі Вілл Пурпуровий та всі інші. З подиву у лицаря аж дух забило. Кожна стріла лягала просто в ціль. Та ось надійшла черга Мідла, відомого нам мідника Як на горожанина стріляв він досить добре і досі не знав, що таке невдача. Однак цього разу щастя зовсім одвернулося від нього. Він схибив. Стріла на якийсь дюйм майнула повз вінок.
— Йди-но сюди, голубе, — мовив Маленький Джон вкрадливим тоном. — Ченчик висповідає тебе своїм кулачищем.
Мідник зіщулився так, ніби він уже одержав ляща, й завагався, але Артур Бленд та Вілл Стютлі схопили його попід руки і силою потягли до обраного судді. Здоровенний кулачище ченця Тука майнув у повітрі й аж прилип до вуха бідолахи. Мідяр заорав носом у землю і покотився по зеленій траві. Якби не кущ, то невідомо, де б він зупинився. Зачепившися за кущ і вистромивши голову з-поміж зелених віт, Мідл потер вухо і, блимаючи, звів до неба очі, ніби це звідти впала на нього кара божа.
Присутні голосно зареготали, а Чорний лицар аж за боки брався. Від реготу в нього на очах виступили сльози.
За Мідлом зазнали невдачі й інші. Але й вони не уникли кари. У Мідла навіть трохи відлягло від серця, коли вік побачив, як один по одному на траву, мов груші, котилися його товариші. Нарешті дійшла черга й до Робіна Гуда. Неквапливо він поклав на тятиву стрілу і
Аліна 20.02.2021
Цікаво. Мені сподобалось.
Іра 27.09.2020
Дуже гарно . Дякую за переклад
Іра 27.09.2020
Я дуже дякую тому що ніде не могла
знайти про Робіна на українській а тут
така можливість