Слава ЗСУ!

Винісши на берег весь цей вантаж (я вже казав, що весла, щоглу, вітрило та стерно ми забрали раніше), ми пробили в дні баркаса велику дірку. Таким чином, якби нам і не пощастило подолати ворога, він принаймні не міг би відібрати свого човна.

Правду сказати, я й не сподівався, що нам удасться захопити корабель; що ж до баркаса, то полагодити його було дуже легко, а на такому судні можна було дістатись до Підвітряних островів, підібравши по дорозі наших друзів іспанців, про яких я пам’ятав весь час.

Гуртом відволікши баркас у таке місце, куди не досягав приплив, і пробивши в його дні дірку, якої не можна було швидко залагодити, ми посідали відпочити й порадитись, що робити далі. Та не встигли ми розпочати нараду, як на кораблі вистрілили з гармати і замахали прапором. Очевидно, це був закличний сигнал для баркаса. А баркас не рушав. Потім стріляли ще кілька разів і повторили сигнали прапором.

Нарешті, не діставши відповіді на всі ці сигнали та постріли і не бачачи баркаса, з корабля спустили другу шлюпку (все це було мені добре видно в підзорну трубу). Шлюпка попрямувала до берега, і, коли підійшла ближче, ми побачили, що в ній було не менше десяти чоловік і всі з рушницями.

Від корабля до берега було щось із шість миль, через те ми мали час роздивитися тих, хто сидів у шлюпці. Ми розпізнавали навіть обличчя. Шлюпку зносило течією трохи на схід від того місця, куди ми витягли баркас, і матроси гребли вздовж берега, щоб причалити саме там, де причалив перший човен.

Отже, повторюю, ми добре бачили кожного з них в обличчя. Капітан пізнав їх усіх і зараз же дав мені коротку характеристику кожного. За його словами, між ними були три порядні хлопці. Він був певен, що їх залякали і силоміць залучили до змови.

Зате боцман, який, видно, був у них за командира, і решта матросів, як і ті, що залишилися на кораблі, були неприторенні мерзотники, готові на що завгодно. Капітан побоювався, що ми не встоїмо супроти них.

Я посміхнувся й відповів, що люди, "поставлені в такі умови, як ми, вже не відчувають страху. Хоч би що чекало нас у майбутньому, а все ж воно буде краще, ніж теперішнє наше становище; отже, будь-який вихід із цього становища, навіть смерть, ми мусимо вважати за визволення. Я спитав, що думає він про моє тут животіння і невже він не вважає, що мені варто ризикувати життям ради свого визволення.

— Де поділась, сер, — сказав я, — ваша впевненість, що мене збережено тут для того, щоб врятувати вам життя, — впевненість, яка так наснажувала вас недавно? Що ж до мене, то в усьому цьому мене бентежить тільки одне.

— Що саме? — спитав він.

— Як ви сказали, серед цих людей є троє чи четверо порядних, вартих помилування. Коли б вони були негідниками, я б ні хвилини не вагався, що сам бог, бажаючи покарати їх, передає їх нам у руки; бо кожен, хто ступить на цей острів, буде в нашій владі і, залежно від того, як він поставиться до нас, помре або житиме.

Я говорив бадьорим, рішучим тоном, з веселим обличчям; моя впевпеність передалась капітанові, і ми щиро взялись до діла. Як тільки з корабля спустили другу шлюпку, ми подбали про те, щоб розлучити наших полонених і добре заховати їх.

Двох із них, як найбільш ненадійних (так принаймні характеризував їх капітан), я відіслав під доглядом П’ятниці та помічника капітана до моєї печери. Це було досить віддалене місце, звідки арештованих не могли почути і звідки їм нелегко було б утекти, бо навряд чи вони знайшли б дорогу в лісі. їх посадили зв’язаних, але залишили їм їжі й сказали, що коли вони поводитимуться смирно, то через день-два їх звільнять, зате при першій спробі втекти уб’ють без жалю. Вони обіцяли терпляче зносити ув’язнення і дуже дякували, що їх не покинули без їжі та подбали, щоб вони не сиділи в темряві, бо П’ятниця дав їм кілька наших саморобних свічок. Вони були певні, що П’ятниця залишився вартувати біля входу до печери.

З рештою полонених ми обійшлися м’якше. Щоправда, двох ми залишили поки що зв’язаними, бо капітан за них не ручався, але двох інших я взяв до себе на службу за рекомендацією капітана й після того, як обидва вони врочисто заприсяглись мені у вірності. Отже, рахуючи цих двох та капітана з двома його товаришами, нас було тепер семеро добре озброєних людей, і я не мав сумніву, що ми переможемо тих десятьох, які наближалися до острова, тим більше, що серед них, за словами капітана, було троє або четверо чесних хлопців.

Підійшовши до острова в тому місці, де ми покинули баркас, вони причалили, висіли з шлюпки й витягли її па берег, чому я був дуже радий. Правду сказати, я боявся, що вони стануть на якір, не допливши до берега, і що частина людей залишиться вартувати шлюпку; тоді ми не змогли б захопити її.