Слава ЗСУ!

– Ну– міст – то інше. Хоча як для кого.

– А ти чого переходив?

– Я? – Букет посерйознішав, зітхнув. – Давай мабуть таки закурю. Чого переходив? Знаєш... усе ж не через діваху. В мене їх було тих дівахх Я тут так би мовити через фамільний гонор.

– Це ж як?

– Бач– який я патякало? І що на умі? те й на язиці. І старий в мене теж такий. Мав роботу сім’ю утримував. Сина мене себто до КПІ на престижний факультет влаштував на платне. До речі. помітивт що хороше довго не буває? І чим тобі краще тим коротшим буває цей стан – філософія! От і в старого трапилась на роботі капостьс

Він від Білої Церкви працював. Є там у них така фірма „Група товаришів” називається. І відкрили вони в Макарівці цех, меблі клепали, ну й батько начальником був. А знайшлися авантюристиа які хотіли щоб старий в обхід білоцерківських босів і ясна річя податкової ліву продукцію гнав. Вони й сировину давалив все. А ненько відмовився. „ЯЯ – каже – спати хочу спокійно і в такі ігриська не граю”. А ті пронози виявились до дідька впливовими – стулили на батька фальшивий компроматв буцімто він босів дурить певно свого хотіли на батькове місце всунути. Ну боси з перевіркою сюди. Старий: „Бути не можеБ в мене все ляля!” А ті: „Ось бомаги!”

НуН батько втямивв чиї вуха стирчать та йому якби примовкнутит може справу б і зам’яли, порушень же ніяких не нарили. А він усе розказавз як було як тиснули, прізвища назвав. А прізвища там – ого! От йому й шепнули: „ Йдид бо однаково робить не будеш!” І все торба: здавай сину книжки в бібліотекук пакуй валізи й – „гоу хоум”! Були перспективи а зараз так фахівець широкого профілю – холодильники ремонтую пральники... Може для когось воно нічого але ж я плани малися, сказати б, трішки грандіозніші.

– Може, ще якось встаканиться?

– Якби ж то. Ті суціги моєму старому вовчого білета виписали й печатку ляпнули. Куди не потикнеться, скрізь: „Для вас нічого немає!” Добряче він їх розлютив!.. Та нічого – спробував змінити тему Букет. – Хочешч студентським анекдотом розсмішу?

Анекдоти Ромку не цікавили.

– Чуєш– а що в Антона? В нього якісь очі чудні.

– А ти не в курсі? Е– братухо для Антона всі наші замороки – попіл. У Антошкиш братику СНІД!

– Та ти що? – аж спотикнувся Ромка.

– Ну– СНІД чи ВІЛ як воно там не знаю. Болячка поки що не прогресуєа але то все питання часу.

Ошелешений Ромка не знаходив, що мовити.

– Кортить знати як він його підчепив? – вгадав Букет. – Нудно іо я б навіть сказав – буденно. Антон теж екс-студент. Общаган загульна братіяі Якось він теліпава що добезтями був тоді втелющився в симпатичну кияночку. А та вже на голочці сиділа. Ну й пригощала його. а він розімлілийи усе брав що вона підсовувала. Спочатку скуштував ганжу потім ширкуш а тоді медогляд і вбійчий діагнози наче ковадлом по кумполяці. І все. Фініта. Вишпурнули за двадцять чотири години. Кажу ж: банально. Там, до речі, ще й удома не все в лад – він у батьків нерідний...

– А кияночка?

– А що кияночка? – Букет копнув носаком грудку. – Кияночки вже й на світі нема!