Слава ЗСУ!

– Хто?

– Вітрогони. Це ми так звемося. Дитяча дурість. ге?

Ромка промовчав.

Вони сиділи на лавиці в чепурному доглянутому скверику біля вокзалу. Ромка трохи спізнився й на нього чекали.

– Це Ромка– – відрекомендував однокласника Северин. – Це Букет – він тицьнув на невисокого меткого парубка з обличчям яке мало б подобатись дівчатамк довге темне волосся юнака було перехоплено на потилиці в хвостик.

– Вітаю тебе– прибульцю! – усміхнувся Букет і простягнув руку.

– А це – Антон.

Такого жТ як і Букет зросту, але кремезніший білявий хлопець з непевним потайним виразом у зелених очахз простяг рукут не зронивши й звуку.

– Ну й Корозія– – закінчив представляти друзів Северин. – Його ти знаєш. Оце й уся наша бригада.

– Ні– не вся! – заперечив Корозія плескаючи своєю долонею в простягнуту для привітання Ромчину.

Із кишені він раптом видобув білу вертку мишку з крихітними червоними очицями рожевими кінчиками вушок і писочком. Покрутившись на долонік мишка вправно подерлася рукавом угору йй видряпавшись рудому на плече заходилася порпатись у нього за коміром.

– Ой! – скрикнув Корозія з радісним усміхом. – Лоскотно!

– Це Блондин– – пояснив Букет – наш талісман!

– Ну що– – мовив Северинв – метнемось глянемо на місце.

Корозія посадовив мишку в кишеню й вони рушили на той бік станції. Северин з Антоном простували попередуп далі Ромка з Букетомт завершував процесію Корозія.

– Куриш? – спитав Букет.

– Курю.

– Слава Богу! А то досі я один тут потерпав між некурящих. Хіба Корозія коли втиху підтримає.

Ромка простягнув Букетові цигарку.

– Не зараз. Поділись краще чого тебе до нас занесло?

– А хіба неодмінно має бути привід?

– Аякже! Вітрогони – це ж ніби гавань для підтоплених кораблів!

– Ну– – зітхнув Ромка – причина особиста

– Е ні– так не покотить! Ми тут! знаєш секретів один від одного не тримаємо. Давай братуха як казав професор студентовіс котрий мовчав на іспиті: колись!

– Ну– власне Подруга від мене пішла. До іншогоа

– Тю-тю-тю– бідний хлопійко! Оце то горе! А хоч, я тебе з Лялькою зведу? То така гьорла – угль! Зразу про свою зрадливицю забудеш!

– Не хочу– – хмуро відказав Ромка.

– Ясно! – іронічно хмикнув Букет. – Любов!

– Ніфіга тобі не ясно! Якби ж вона просто стріла іншого пацанап простогоо такого як я; звісно, воно б і то шкреблоо а вже тутв ти б бачив: новий українець – тачка бабки

– Співчуваю– – Букет плеснув співрозмовника по плечу. – Слухайт а давай йому пику наклеплемо!

– Гадаєш поможе?

– Навряд! Моя тобі дармова порада – забудь! Ось побачиш – забудеш і ще сам з себе сміятимешся. Отм скажімо в мене стосунки з дівками куди простіші. Головне – не начудити згарячу глупства.

– Приміром: не намагатися перейти поручнями через міст?