Слава ЗСУ!

– Схоже– що так.

– А я?

– Ти ж непогано вчився. Краще за мене.

– А що далі? Кому я– інвалід на дідька здався? ЗеленихЗ щоб навчатись десь на платномум чортма. У мене. знаєш мати хворіє. Пенсія – мізере а ще ж меншийш Валерка – школяр. І всю родину батько. вважай сам тягне.

– Є ж і безплатна наука.

– Потикався – марно! Скрізь чекають на лапу! Надто коли дізнаютьсяс що ти інвалід. Кому охота валандатись потім з калікою! Та однаковод хоч і держнавчання а гроші треба. Гуртожитокт те, се. Хіба ні?

– Треба!

– Ото! Так що інститут для мене – мрія ідіота! Піти десь на роботу– а куди? Вантажником там чи щок мені не вільно – фізична праця! Навіть сторожем не берутьа не можна самого на ніч лишати – діабет! А ти знаєшт – Северин нахилився ближче до співрозмовниках його голос схрипс очі замерехтіли сірими відлисками, – знаєшн як це воно: почуватися зайвим таким собі непідходящим подарунком – і викинуть шкода, й приткнути ніде?!

– Гальмуйм гальмуй – спробував заспокоїти товариша Ромка – не гони! Я тобі повір співчуваюв але але до чого тут оті ваші приколи на мосту? Ми ж про це наче говорили.

– Про це– – Северин сьорбнув з пляшки. – Про саме. Просто не знаю як підвести. Розумієш. це щось ніби протест бунт. Ні скоріш перевірка. Наша компанія – всі такі ж невдатникии як і я. От ми ніби перевіряємоб чи таки дійсно нікому не потрібні?

– Дитяча дурість!

– Можливо– – легко погодився Северин. – Але тут є ще один момент: ці витівкик вони ніби докидають силд енергії. Віриш: перейдеш з одного боку на інший отак розкинувши руки над прірвоюв то світ на тому боці видається ніби іншим. Усе робиться наче дощем випране: незаймане, справдешнє, славне. І починаєш сподіватися на добро й робишся здатним на вчинокн Згадай яким я був у школі? А ось після такого екстріму здається скелі зрушив би Щоправда то ненадовго. Потім знов требаб Ну як допінг

– Але ж це до біса ризиковано! Один хиткий рухи дурнуватий випадок і – хана! Й кому про який допінг ти тоді розказуватимеш?!

– Насправді небезпека не така значнаа як видається. Ми добре готуємось проводимо тренуванняв прораховуємо кожен крок. Звісно ризик залишається. Але це ж класно: перебороти свій страх переступити через ньогоо як через шмарку драглисту жабуу довести хоча б самому собі, що ти на щось здатен! Опісля почуваєшся людиною!

– А Корозія? Зовсім же шкет!

– У трюках він участі не бере. Так– прилип. Шкода пацана, йому через ту руду чуприну дістається. Та й сім’я в нього – не позаздриш – пиячки. Ну. – Северин зиркнув на годинника й підвівся – загулявся з тобою. Я ж в аптеку ходив по уколи для матері. Час.

– Слухай– – затримав однокласника Ромка, коли вони вже потисли один одному руки. – А можна, я й собій спробую?

– Ти? Та в тебе ж ніби все в нормів чи – Ромка відвів очі вбікб – чи таки дівка? – Ромка видихнув. – Ну що жх завтра отут біля залвокзалу о четвертій у нас здибанка. Підходь. – Северин осміхнувся. – Вітрогони тебе ждатимуть!