Слава ЗСУ!

– Який ти вбогий! І брехати не вмієш! Що вона в тобі найшла? Господио і за віщо мені такі муки?! Я котра гідна іншогот насиченого, світлого життя, я марную куці жіночі роки удвох з оцим слизнякомо який корчить іще перед кимсь героя-полюбовника! Не доведи господи моїй донечці такого талану!.. Іванко! Вечерять будеш?

– Не буду! – роздратовано відповіла дівчина крізь зачинені дверіі загортаючись в ковдру.

Це ж требаЦ споганити такий настрій! І чого їм не живеться в добрі та злагоді? Раніше ж не так було. Кола вона була ще малим дівчакома а тато з мамою молодими в родині панували щирість та кохання. Іванка тоді не раз підмічалал як батьки тихцем цілуються гадаючи що вона не бачить. А вона бачила й щасливо усміхалась. Що ж з ними сталося? Коли утворилась перша розколинка? Мабуть, тоді коли тато не поїхав у Київ. Вона ходила вже до восьмого класу й усе розуміла...

Тоді була нагода отримати роботу в столиці. Запрошували, буцімто, від району перспективного управлінця. І за всіма розкладами тим фахівцем мусів стати батько. Мама вже й валізи пакувала. Ходила гордовита. вдоволена. Ще б пак – посада десь аж у міністерстві! Але хтось комусь щось шепнувм на когось натиснули і в Київ поїхав інший.

Мама тоді прямо оскаженіла. Як тільки його не називала: і слиньком, і слимаком, і безхребетнимт Звинувачувалан що вона з ним життя промарнувала (як звинувачуєя до речі й досі); що це через його кволість животіє вона в цій захланній Макарівці. Мама чомусь вважалав що гідна іншогог принадногоо насиченого подіями життяе тому на чоловіка а бувало й на донькук дивиласьь як на винуватців свого нещасливого „животіння”.

СхожеС батько знайшов шпаруу

Але сьогодні вони Іванчиних вражень не зіпсують, дзуськи! Вона має чим відволіктися. Адже володіє таким неоціненнимт таким розкішним скарбом – спогадом про побачення з Олегом. З ним вона й заснес

Багато гомону і сумніви наостанок.

Мати втиснула Ромці список продуктіві гроші й вирядила на базар. А на базарі він здибав Северина.

– Ромцю–салют! Скільки літ! Ну розказуй: деащо?

– Здоров! Та що – у Києві страждаю в технікумі. Оце на канікулах.

– Ну молодчага! А чого такий кислийи що гьорла кинула?

– А тобі нащо? – миттю схмурнів Ромка. – Слухай: скажи краще що то ви за цирк устругнули були на мосту?

– Засік? – усміхнувся Северин. – Що ж взагалі, це таємниця, але тобі можу розколотись. Та не тут же. серед сходьбища.

– Давай десь посидимо.

– Та в мене– хм... нема за що й сидіти

– Ходімо! На ковток пива нашкребу!

Сиділи в невеличкому кафе біля базарук теленькала музикаа перед обома стояли відкорковані бутельки. Северин дивився на Ромку смутними очима, бавився кришечкою від пляшки й мовчав.

– Ну– – підганяв його Ромка – починай балакай!

– Та оце дивлюся на тебе, Ромцю, й думаю чи варт розповідати? А як і заводити базарт то з чого?

– Та ж з початку.

– З початку– А де він початок? – Северин зітхнув. – Ну, от ти в курсів що я інвалід так?

– Знаю.

– Знаєш. От ти відстрілявся в школіО впхнувся в технікум буде професіяя прилаштуєшся. Так?