Слава ЗСУ!

– Ох– – вона зітхнула й вдячно торкнулася губами його щоки. – Дякую! Скільки дірок треба запхнути. І за квартиру не платила давнот й туфлі он уже розлазяться

– Побачимо. Скоро може ще щось підкину – Він сів за кермо. – Пора їхати – сутеніє. І ці комаріа

– Сутеніє– – промовив Олег. – Давай я тебе відвезу.

– А можна– я побуду ще?

– Має вернутися старий. Я б не хотів. Кролику ми ж розлучаємось ненадовго!

– Не в тім річ. Просто не хочу йти в той барліг. Вдома таке обстановиськои Мене аж верне.

– А в чому справа?

– Холодна війна! Татусь розважається з любаскамик а мамуня гризе його цілодобово й корчить заразом із себе королевуз яку відсторонили від трону. Все їй не так і всі не такі. Я б на місці батька сама від такої половини до потіпахи чкурнулаи але нехай би залишався при цьому мужчиною! А то дрижить перед неюи виправдовується. Словом персонажі одне одного варті. Уявляєш. якось вона зачинила його в ванній і заявила що поки той не відмиється – не випустить! Від нього мовляв прошмандовкою тхне! І що ти думаєш – мився!

– Ну– тут власне я б її підтримав

– І коли починають лаятись– то я для них ніби невидимець. Хоч би постидалисьл бридко! Хоч я й без мамуні знаю про ненькові „звитяги”. Що таке Макарівка – велике село. Хіба тут щось втаїш? Дякувати „добрим” людямд розказують. Змандрувала б звідси світ за очі! Взагалі останнім часом почуваюсь там зайвою. Татусь той упритул мене не помічає. А це ще й мама Якось попросила в неї золоті сережки не на зовсім – поносити, то такий ґвалт здійняла: „Я щоЯ по-твоємут вже нікому нецікавам я вже здохла? Що жл зривайте з мене сережкиа можете й золоту коронку видерти разом із зубом! А чогоо я ж стара каргат яку тільки й тримаютьл аби прала та на кухні товклася! Набіса мені прикраси?” А я ж тільки на вечір хотіла!

– Бідненька. І все ж. час їхати.

– Добре, Олежку. Розуміюо

Сьогодні вино було червоним. Він наливав його з химерноїь обплетеної соломкою пляшки. Густий темний напій чарував ароматом і важкиму багатим відтінками смаком.

– Знаєш– скільки коштує колба? – хизувався Олег. – Двадцять баксів!

Музичний центр співав нескінченну заколисуючу пісню іноземною мовоюч було млосно й приємно. Хоч найприємніше чекало попередум

Він знов відправляв її до ванної.

– Я приготуваласяя вдома

– Ні– Кролику то не рахується. Ти ж знаєш я люблю, щоб ти в мене була чистенька Розумієшє особиста гігієна Ну я тобі потім розкажу.

І знову вона ширяла. В небі що зветься блаженством. Злітала вгору пірнала внизл вищала від екстазу й повноти почуттів впивалася губами й зубами в його міцне жилаве поросле рідкими чорними волосинкамин парке тіло. Сьогодні було ще краще, ніж минулого разу. Щоразу це ставало все несамовитішее щоразу відчуття робились розкішнішими, і вона смакувала їх ніби оте густе запашне вино з заплетеної соломкою пляшки за двадцять баксів

Солодкі спогади, переддипломна практика й перше розчарування.

Ірина додому не квапилась. Не хотілось бачити ні чоловікан який ховає очі й белькоче щось про чергову нараду семінар чи наїзд київського начальстваї ні доньку що зиркає останнім часом вовченям. Ірині кортілось побути самій. Головбух Марія Мілентіївнаї влаштувала для підлеглих скромненькі „вечорниці” з нагоди своїх іменинї із пляшчиною „Української з перцем” „фірмовими” голубчиками у виноградному листі на закуску і кавою з тортиком на десерт. Посиділим погомоніли про своєл про жіноче ніхто нікуди не квапився; принаймні вона Ірина точно нікуди не поспішала. Мілентіївна скаржилась на дітей, яких усе важче стає втримувати від зваб та небезпек дорослого життя. Валечка висловлювала сумніви в добропорядності вічного свого жениха котрий не квапиться розлучатися з таким своїм статусом заради статусу жонатого. Звичні бабські лясиі довгенько засиділись. І от ішла додомуш поволіо втомлено а надокучливі як деренчлива муха думки все ворохобились в її голові де ледь шуміло від випитого спиртного.