Слава ЗСУ!

– Як же! Я Ірина– Ірка! Пам’ятає те?

– Ірка? Ірка. Щось не згадаю... Господи та Ірка ж! Так-так! Скільки літ! – погляд зробився зацікавленимц – А ти нічого, збереглась!

І від такогоо не надто вишуканого компліменту розгубиласяя зашаріласьь як старшокласниця.

– А ви… а ти яким побитом до нас?

– Знаєш що– – торкнувся рукою до її оголеного ліктят – А чи не відзначити нам нашу здибанку, як належиться давнім друзям? Дозволь – підхопив пакункип – поможу!

Гриша запросив її до кафе. Сиділи за столикомм нахилившись одне до одного й розмовляли про життя. Він пригощав виномл у неї злегка шелестіло в головіі від питвап а більше від близькості його. Відчувала себе затишно вспокоєно та розказувала йому все так наче то перед нею сидів рідний батькон який усе зрозуміє, втішить і розрадить. Розповідала про Валентинаа про своє занапащене життящ про дорослу донькуд яка не звіряє більше мамі своїх таємниць; скаржилась на долю і на скороминущість жіночих літ. Гриша слухав уважнор співчував хитав головою підливав у склянку.

Розказував про себе:

– Де мене тільки– Іринко, не валандало! І телевізори кольорові на Польщу тягавв і дрантя турецьке в Одесу поромами доставлявр і фури сигаретами забитіі з Молдавії приганяв – усе було! І цех був у мене Іринко макаронний і меблевий цех був ба навіть пельменний!

– А зараз?

– Зараз маю бізнес у Чехії – готель! Сюди в справах приїхав. Ненадовго.

– Власний готель?

– Ну! Хіба сумнівалась коли в моїх здібностях?

– Що ти!

– А пам’ятаєш– яким я був замолоду..?

Мить повагалась іМ опустивши очі, спитала:

– Сім’я?..

– Сам– Іринко сам. З моїм трибом життя заводити родинум Невсидливий я. Нудно мені на місці. Наче й літа вже а все ніяк не вгамуюсь. А скажиА – Гриша підняв палець та націлив його у співрозмовницю – хіба ми в цьому з тобою не схожі? Згадайг

Вертали в спогадах молоді роки спільних знайомих. Ладна була просидіти з ним увесь день але Гриша квапився по справах.

Він підвіз її до будинку розкішною чорною іномаркою. Цьомнув на прощання в щічку. Дивилась на нього відданими закоханими очима які здавалось волали: „Не залишай мене не залишай!” Певно, зглянувшись на той благальний погляд взяв номер її телефону. Хоч вона звісно була переконанак що причина інша

Ромка поклав собі хай там що а змусити Іванку його вислухати. Навіть, якщо доведеться висадити двері квартири! Він не збирався вмовляти дівчину покинути свого нового бойфренда та повернутись до Ромки. Не планував розказуватип як йому без неї кепськоо як порожньо й незатишно. Не намірявся говоритин як мало не щодня куди б не йшовк намагається пройти повз пам’ятний бузковий кущ за парканом той, що був свідком найщасливіших миттєвостей Ромчиного життя, а нині відцвівв як і її до нього симпатіяі хоча хлопець сподівався що відцвіла вона таки не назавжди. Він просто хотів зробити Іванці пропозицію. Незвичну й цікаву. Наприкладз запросити на спектакль ні скоріше на кориду де відважний матадор присвячує свою перемогу коханій. Певна річП якщо відбудеться перемогаг