Слава ЗСУ!

Нічого. Живий-здоровий. Тільки потяг котиться тепер не порядк а над ним. Ромка повернув голову вбік і зустрівся поглядом з Корозією. Той стояв оддалік, тримав чистий одяг вітрогонів. Уже досить споночілон та було виднон що парубійко хвилюється. „Все в нормі!” – махнув Ромка хлопцеві та поволі посунувся до другої рейки. Северин Букет й Антон стояли по інший бік мовчки. Згрупувався. Ось могутнєв вкрите з боків масним шаром глеюг колесо з загрозливим шелестом прокотилось мимо і одразу – пружний кидок – вже подалі від рейки, в обійми друзів. Так тепер він справді відчував їх друзями. По той бік колії захоплено підскакував Корозія. Вийшло!

– Ну що– – трусонув його за плечі Букет – як враження?

А Ромка й не втямив одразуА що ж змінилося. На перший погляд – ніби нічого. Просто опинився по інший бік колії та замурзався ото й усе. Але ні! Відчував що стоїть не просто по інший бік колії а ніби по інший бік самого себе. Він сам став іншим. Колишній боязкийб меланхолійний закомплексований Ромка – там а тут – рішучий впевнений у собі – майже всесильний! От як воно, виявляється, просто! Слід було лише пірнути під вагонами! Вдячними очима Ромка дивився на товаришів. Вони. певно відчували щось подібне.

Всі були збудженін кожен прагнув щось сказатик вихлюпнути надмір емоцій назовні. Мовчазний Антон гарячково розказував щось Северинові. Тільки Букет якось на диво швидко зів’яв, опустив плечі:

– Ех, пацани, – промовив зажурено. А тоді махнув рукою, – до кого б його сьогодні гайнути? Ао піду до Вітки! Ромкод то така тьолка – Афродіта, богиня! Дми й ти до своєї. Давай вище кирпу!

Тим часом повз них повільно прокотився останній вагон потяга. Підбіг Корозія та хвацько привітав кожного з перемогою ляснувши долонею в долоню. Він виглядав таким само збудженим як і решта:

– Це що– я б теж зміг! Якби мені дозволилиб

– Я ось тобі дозволю! – посварився пальцем Северин.

Ромка повертався додому втомлений і розбурханий водночас. Він уже знавн що робитиме завтра – піде до Іванки. І навіть знавт що їй скаже

Деякі наслідки походів на базар і пірнання під вагонами.

У вихідний Ірина вибралась на базар. Чоловіка в такий день і до обіду з-під ковдри не витягнешн Іванка, та навпаки чкурнула кудись з самого досвітку. А торби з продуктами кому тягати? Їй Ірині! Роздратування накочувалось хвилями. Підійшла з добре вже натовареними пакунками до яткик де купувала зазвичай масло. Стояла дивилася в широку спину покупця що розмовляв з господарем ятки. Важкий пакунок відтягував рукуа а високий плечистий чоловік з кучмою сивіючого волосся на голові, відходити не збирався. Ірина дратувалася все більшел врешті не витримала:

– Чоловіче – легенько штовхнула незнайомця пакунком – ви ж не сам на базарі!

Той озирнувся. Років під п’ятдесят. Мужнє. красиве обличчя. Легка іронічна посмішка.

– О– перепрошую!

І лише почувши голосл упізнала. Боже це ж він... Її давнє дівоче кохання її невимовний більб її загублена, але не забута мрія! Отетеріла мало пакунки з рук не впустила.

– Гришо–

– Ми знайомі? – пролунав той-таки іронічний голос і запитально злетіла вгору брова.