Слава ЗСУ!

– От і подумайте! А завтра на роботі відповісте. Згода? Ви де живете? Дозвольте, підвезу.

Як галантний кавалер відчинив перед дамою дверцята, притримав за лікоть, посадовив…

Душа тріумфувала. Ледве втримався, щоб не підстрибнути грайливо молодим задерикуватим лошам, коли обходив авто, прямуючи до водійського місця.

З протилежного боку вулиці за цією сценою спостерігала Іванка. Поверталася саме від Галки, й треба ж було, щоб в таку мить…

Згадалась нещодавня розмова: „Чому ти до мене не балакаєш? – А про що мені з тобою балакати? – Ну... таки ж батько... – Нарешті, згадав! Думала, ти з Коломійчихою геть забув, що маєш доньку! – Іванко, нащо ти так? Я прожив складне життя... ти ще молода. Нам слід триматися разом. Бач, мама нас кинула, й ми вдвох... – А ти не кинув? З чого видно, що ти мій батько? Лише з того, що живемо в одній квартирі?” – Він гарячково тупав кімнатою, розводив руками... „Ну давай... давай почнемо заново. От побачиш, я змінюся. Тільки ти, сім’я. Мені й самому все це, знаєш, як осточортіло! Може... й мама до нас повернеться... – Може...”

Козел! Обіцяв. Майже присягався… Як це гидко і паскудно! Певно, й та фарбована хвойда заміжня, не дівка ж. Заливатиме щось удома чоловікові, дивлячись йому в вічі своїми, безсоромними, а мо‘ й благовірний триндітиме, може й сам бавиться з іншою. Можливо, та шмонька пішла з татусем, аби лиш насолити чоловікові. Паскудство! Навколо саме паскудство, твань та нечистоти! І поміж такого бруду доведеться звікувати їй всеньке життя?

А вона ж почала вже було звикати до статусу господині. І з батьком ніби скресла крига. А тепер він знов приходитиме пізно, ховатиме від неї очі, нахиливши голову, колупатиметься винувато в тарілці.

І вона знову залишиться зовсім сама. Навіть з Ромкою посварилась… наново. Під час останнього зібрання той видав ідею взятися до розшуків зниклої Юлечки Коломієць – місцевої знаменитості. „Та її всерйоз ніхто не шукає, – переконував хлопець вітрогонів. – А ми, якби впритул зайнялися цим ділом, упевнений – знайшли б! Хіба це не корисніше, ніж лазити по трубах? – Чого її шукати? – зневажливо хмикнула тоді Іванка. – Юлечка ж у нас геній, а генії всі трохи схибнуті, ось побачите – сама випірне!” Ромка не вгавав, і тоді дівчина не витримала: „А ти знаєш, чия вона донька? – Яке це має значення? Вона дитина, й за вчинки матері відповідальності не несе.” Іванка заперечила: „Ти не був у моїй шкурі та не знаєш, що це! Лариса мені так допекла, хай тепер і сама відчує, що воно таке – біль!” Ромка категорично не погоджувався з її судженнями, і вони погризлись. А оскільки одностайності серед членів команди не було, то й питання розшуку юної художниці зняли з розгляду…

Паскудство. Треба негайно щось робити, вдатись до якихось дій, інакше вона просто з глузду від усього цього зсунеться! А дії можуть бути тільки одні! Недаремно ж її прийнято до вітрогонів. Досить тільки швендяти з ними містом і слухати Букетові анекдоти. Час випробувати себе в реальній справі – прошмигнути під вагоном, як тоді Ромка, або встругнути щось подібне. Завтра ж вона заявить їм про свій намір категорично!

Вокзал, жіноча туфелька й увімкнений газ.

Юлі хотілося їсти. До запаморочення, до судомів у шлунку. Вже сутеніло, а вона й різки в роті не тримала! Дівчинка блукала платформами, підходила до вагонів, питала незнайомих дядечків і тітоньок, чи не їде якийсь поїзд до Макарівки, але вони знизували плечима й відверталися, заклопотані кожен своїм.