Слава ЗСУ!

- Далеко поспішаєте?

Двоє лобуряк, тобто Лях із Мустафою, заступили їй дорогу. У темряві їхні постаті виглядали воістину зловісно.

- Та ні, тут уже поруч.

- Провести?

- Дякую, я сама проведуся.

Вона, здається, не зрозуміла, що треба лякатися. Інша б уже давно рюмсала, бо хлопці перекрили усі шляхи до відступу. А ця тільки переводила погляд з одного на іншого. Треба зазначити, що хлопці теж трохи розгубилися, бо застосування рук не входило до плану, зазвичай дівчата лякалися раніше. Усі на секунду завмерли.

І тут з кущів я!

Що я з ними робив - не передати словами. Все-таки міжнародний майстер з бойового гопака - це не хвіст собачий. Здається, я порвав би їх на шматки, навіть якби зчепилися по-серйозному, такий приплив натхнення відчув у той момент. Розумніший Лях ушився в кущі після першого проходу, а Мустафа літав до кінця. Вони там на Центаврі усі простуваті, немає в них ані грама української завбачливості.

Коли нарешті він завмер на асфальті чи то зметикувавши щось, а чи справді відключений, я по-робочому обтрусив руки та обернувся до врятованої. Її очі сяяли в пітьмі, як дві зірочки. І дивилися вони просто на мене.

Ой, хлопці, я пропав!

Отож, уже два дні після служби я, наче за розкладом, поспішаю на побачення. Не вихваляючись скажу, що я їй теж подобаюся. Сьогодні ми навіть вперше поцілувалися, у провулку, перед тим як заходити до кав’ярні. Коли губи торкнулися її губів, всередині у мене щось вибухнуло, неначе заряд із підствольного гранатомета, а тоді руки і ноги на мить стали ватяними. Як ви гадаєте, що це означає?

- Давай зіграємо в дартс, - сказала Соломинка, відставляючи порожнього келиха.

- На поцілунок, - ледь чутно, самими губами, вимовив я і побачив, як її щічки стали рожевими.

- Американку, - запропонувала вона у відповідь.

Це був виклик.

- На бажання?

Вона кивнула, не відводячи очей.

- Гаразд! - погодився я і грюкнув стільцем підводячись.

На бажання - то на бажання. Я уже знав, чого побажаю, коли виграю.

- Яку вам дати фору? - ввічливо поцікавився я.

Вона зміряла мене поглядом і мовчки пішла до мішені. Що ж, тим краще. Але цур потім не скаржитися.

Мені трапили жовті стріли з червоними присосками. З того часу як банда Вусатого влаштувала пивний заколот і закидала дротиками для дартсу цілий загін поліції, ігри з гострими предметами заборонили по всій Галактиці. Довелося перейти на присоски. Літають такі стріли не дуже влучно, але це навіть цікавіше, бо до гри додається елемент випадковості.

Я пальцями розім’яв присоску, щоб краще липла, і сперся на шинквас, спостерігаючи, як Соломинка підійшла до лінії. Обличчя її набуло зосередженого виразу і від цього стало удвічі милішим. Цілилась вона трошки незграбно, як і всі жінки - навіщось нахиляла голову, а руку перед кидком заводила аж за вухо. Проте перший кидок влучив у сектор «двадцять», трохи не зачепивши лінію потроєння.

Я зааплодував. Бармен мудро посміхнувся. Він набачився тут всякого.

Другий кидок трапив просто у «бичаче око». Ого! Оце так Соломинка!

Тепер уже зааплодував бармен.

Я рішуче розминав присоски у своїх дротиків. Доведеться напружитися. Правду кажуть - новачкам щастить.

На третьому кидку щастя припинилося. Дротик пішов трохи нижче і влучив у трійку.

- Сімдесят три, - констатував бармен.

Я помітив, що Соломинка закусила губу. Невже їй мало? Та будь-яка жінка усе життя пишалася б таким результатом.

Але доведеться їй таки виконувати моє бажання. І просто завтра. Тому що завтра відбудеться головна подія мого теперішнього життя. Знаєте яка? Ні? Ну, то я потім розповім.

Перший дротик пішов просто в центр мішені. У «бичаче око». Так йому, правильно.

Але раптом сталося диво - замість прилипнути до червоного кола, дротик відскочив, наче камінь від паркана, і зі стукотом упав на підлогу.

- Тю! - вирвалося в мене.

Оце так номер! Щось не пригадаю, коли зі мною таке траплялося востаннє.

- Нуль, - спокійно виголосив бармен, що, вочевидь, взяв на себе роль судді.

Я уважно роздивився присоску на наступній стрілі. Наче все гаразд. Чому ж вона не захотіла липнути, га?

Тільки без паніки. Попереду іще ціла гра. Один кидок нічого не вирішує.

Другий пішов всього-на-всього у двадцять, мабуть, таки далося взнаки хвилювання. Проте наступної миті я ледь стримався від лайки - дротик відскочив від мішені і безсило ляпнувся на підлогу, так само, як і його попередник.

На губах бармена з’явилася посмішка.

- Тьху ти!

Третій дротик я кинув практично наосліп, але він теж опинився на підлозі, не забажавши прилипати до мішені.